Марія Василівна Матіос - 100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки

числі й яблучне. Вино виробляли чоловіки. Зовсім не для того, щоб споїти жінку, хоча мистецтво споювання таке ж давнє, як і сам секс. З древніх часів вино незмінно супроводжує закоханих, скрашуючи їхні стосунки і стаючи мовби мовчазним посередником між двома статями.

Вино поруч хліба і м’яса є поживою з найбагатшою символікою, одним із головних елементів жертви, яку складали богам. Вино пов’язане з духовністю, оскільки алкоголь вводить людину у стан ейфорії. Святий Климент з Александрії казав, що вино перебуває у такому ж стосунку до хліба, як і життя церковне до життя світського.

Усі традиційні вірування Старого Світу бачили у вині знаряддя пізнання і втаємничення. Червона барва вина нагадує кров, а тому вино вважалося кров’ю виноградної лози. І так само, як кров, вино єднається з життям, і пекельні сили не мають до нього доступу. А що вічне життя є атрибутом безсмертних богів, то пиття вина дозволяє людині протягом певного часу дорівнятися богам. Вино — це також любовний напій, а однією з рис бога вина Діоніса була любов до людей, і саме з любові до людей він обдарував їх вином, щоб зробити щасливими.

Вино, винниці (тобто виноградники) й виногрона часто з’являються у повчаннях Христа, зокрема винниця часто символізує Царство Боже. Саме тому при давніх монастирях завше були багатющі винниці.

2

Одним з найпопулярніших звичаїв спокушання панни є пиття на брудершафт, яке передбачає опісля поцілунок. І хоч звучить це по-німецьки, але сам звичай походить з часів античності, коли мужчина пропонував жінці випити з одного келиха. Принаймні такий звичай був у Давній Греції. Але в Давньому Римі — о жах, яка несправедливість! — жінкам тривалий час забороняли вживати вино під карою смерті. Великий Катон (239–149 до н. є.), який сам пив тільки воду, висловився так: «Якщо побачиш, що твоя дружина п’є вино, — убий її!» І бідні римлянки, яким доводилося бувати на бенкетах, мусили задовольнятися тільки узваром з родзинок. Уявляєте, як вони мучилися!

А все тому, що вино ототожнювалося з кров’ю. Вважалося, що жінка, п’ючи чужу кров, чинила мужолозтво. І не має значення, що то була кров рослини. Крім того, знаючи, що вино відкриває людині якісь нові обрії, давні римляни вважали, що воно абсолютно зайве і шкідливе для жінок, бо спонукатиме їх до балаканини, втручання у розмову, а може, й до магічних видінь. Тому краще, аби жінка була мовчазною. Це їй більше личить. Вино ж бо ґвалтує розум, а зґвалтована жінка уже ніколи не буде цнотливою і чистою. Саме римляни запровадили звичай цілувати жінку у вуста після її повернення додому, аби переконатися з її подиху, що вона не вживала вина.

З часом жінкам забороняли пити лише «tementum» — вино першого витискання, натомість усі вторинні вина були дозволені.

Греки були набагато демократичнішими. Ще Аристотель помітив, що жінки піддаються сп’янінню у меншій мірі, аніж чоловіки, однак не підтвердив це жодними доказами. Але докази не забарилися, бо на одному із симпозіонів, де обговорювалася ця сентенція, слово взяв Сулла і висловив припущення, що оскільки жінка істота волога, то «вино, потрапивши у таке вологе середовище, втрачає свою силу».

Аристотель вважав, що той, хто випиває келих одним духом, менше п’яніє, бо вино, яке вливається швидкою течією, відразу просочує тіло наскрізь. «А ми часто бачимо, що жінки п’ють саме так. Постійне виділення вологи і очищення свідчать, що їхнє тіло від природи пористе і пронизане мовби вологогінними каналами. Потрапляючи у них, вино швидко виходить, не затримуючись у найголовніших місцях, порушення яких і викликає сп’яніння».

У Середньовіччі жодних застережень проти помірного і вживання вина жінками не було, але пиячок жорстоко карали, піддаючи громадському осудженню. Їм вішали на шию кухоль і водили по місту. У Середні віки поняття любовного напою міцно увійшло до народних легенд та куртуазної літератури. Першими його жертвами стали Трістан та Ізольда. У книзі «Jus potandi» («Церемоніал пиття»), яка перевидавалася безліч разів, наводилися різноманітні пияцькі звичаї, а серед них і способи пиття на брудершафт. Один із них називався «голубиним келихом». А виглядало це так: пара зчіпляла безіменні пальці лівої руки, а правою рукою кожен з них брався за келих, і з обох боків вони цідили вино у той час, як їхні вуста зливались, наче дзьоби голубів, що цілуються.

3

Чому, пишучи про любов, я почав з вина? Та тому, що любов і вино перебувають для мене у тісному і нероздільному зв’язку. Інколи взимку, змерзнувши, я можу випити і шкалик горілки, люблю й пиво, але зазвичай п’ю тільки вино. Ще кілька років тому я в самозаглиблених дискусіях сам із собою випивав дві пляшки. Я колись любив порозмовляти сам із собою, оскільки кращого співбесідника зустріти мені тоді ще не доводилось. Шкода тільки, що з тих бесід мало що на ранок залишалося у пам’яті. Як, зрештою, і з тих щорічних симпозіонів, які ми з друзями влаштовуємо у Винниках і називаємо Святом винограду.

Живучи у Винниках, ти просто приречений на те, щоб вирощувати виноград і робити вино, оскільки Винники ще в Середньовіччі славилися своїми виноградниками завдяки особливому клімату, який витворився у цій місцевості, розташованій у долині.

Виробляння вина у мене тісно пов’язане із сексом. Ви здивуєтеся: чому саме виробляння, а не споживання? А це тому, що на бутлі з вином, яке бродить, я натягую презервативи, зробивши у них голочкою дірку. Оскільки я справжній галичанин, то ніколи не дозволяю собі вжити для цієї шляхетної мети новенького презерватива, а тільки використаного. Ну, звісно ж, перед тим я його виполіскую, якщо це когось турбує.

Вино завше відігравало в моїх любовних стосунках дуже важливу роль. І продовжує це робити досі, за що я йому дуже вдячний. Ні, в жодному випадку не як афродизіяк. Жодних афродизіяків я ніколи не потребував, Бог милував. Звичайно, не без того щоб випити до або після, але зовсім не з метою загострити почуття чи якимсь чином вплинути на свого прутня. Просто я звик, що між мною і панною мусить бути хтось третій — вино.

Вино було незмінним супутником при кожному заграванні з панною, воно приємно обгортало своєю прохолодою кожне вимовлене слово, чинило мене сміливішим, настирливішим і дотепнішим, вино вивільняло моє «Я» з лушпайок умовностей, розправляло за спиною невидимі крила і дозволяло то пурхати метеликом біля носика панни, то ширяти орлом у неї над головою, то, мов колібрі, тріпотіти крильцями у неї біля вушка.

Як слушно твердив Овідій, «духу вино