Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

Присутні тепло розпрощалися з матір'ю й сином. Нево пішов їх проводити. Інші все ще перебували під сильним враженням щойно пережитого. Гофстраат нахилився до Роньяра, який продовжував старанно щось записувані, і сказав:

— Це просто безтактно з боку Нево! І як він тільки міг ніби навмисно в присутності пані Тербовен показувати саме це місто!

Роньяр не встиг відповісти йому, як Нево вже повернувся. Професор Чехін звернувся до нього з проханням продемонструвати якусь європейську країну — Італію або Грецію.

Нево нерішуче обмацував ручки розподільної дошки. Трохи подумавши, він невпевнено пробурмотів:

— В цю годину Європу показати важко. Але я спробую!

Знову на екрані з'явилися хмаринки і плями. Часом поблискувала якась світла поверхня, очевидно океан. Схоже було на те, ніби зображення вкрите туманом. Здавалося, що Нево і справді мав рацію — його спроби лишалися безрезультатними.

Раптом на екрані з'явився архіпелаг — три острови: ліворуч один великий з вулканом, у центрі — маленький і праворуч ще один, трохи більший. На острові, що був крайнім зі сходу, можна було ясно розпізнати гору; особливо впадала в око велика морська бухта.

На якусь мить зображення стало зовсім чітким. І тут професор Декер побачив у бухті чотири кораблі. Зацікавившись, він нахилився вперед і напружено вдивлявся в зображення, що злегка миготіло на екрані.

— Та це ж фрегати! — раптом скрикнув він здивовано.

Доктор Нево, який саме схилився над пультом, щоб занотувати деякі покажчики, здригнувся. При цьому він штовхнув якусь ручку, і зображення зникло.

— Це зовсім неможливо! — поспішно зауважив він. — Ви помилились, апарат ніяк не може показати фрегати. В 1200 році таких суден ще не було, ви ж і самі це знаєте.

— Та, може, це й не так, — невпевнено сказав професор, спантеличений таким категоричним твердженням Нево. — В усякому разі це були чотири кораблі… Дивна річ, невже ж я так помилився? — Він замислено дивився кудись в одну точку.

Але Роньяр також бачив кораблі і втрутився в розмову:

— Безперечно, в бухті стояло чотири кораблі пізнішої конструкції!

Тоді Гофстраат спокійним тоном запропонував:

— Увімкніть, будь ласка, ще раз, пане Нево, тоді це спірне питання одразу з'ясується!

— На жаль, нічого не вийде, панове. Я необережно вимкнув апарат і пошкодив катодну лампу високої напруги. Дослід можна буде повторити лише згодом, коли я дістану нову лампу. Повірте мені, — наполегливо переконував Нево присутніх, — щодо кораблів, то ви, панове, безсумнівно, помилилися!

Роньяр і Декер запитливо перезирнулися, але нічого не відповіли. Професор Чехін швидкими штрихами щось малював у своєму блокноті. Щоб порушити неприємну мовчанку, Гофстраат підвівся й сказав:

— Не будемо сперечатись із-за дрібниць. Досі ще жодній людині не пощастило кинути погляд у минуле. Думаю, панове, що я висловлю і ваші думки, коли подякую панові Нево за його запрошення. Цей вечір стане для нас незабутнім, бо в цей вечір ви, пане Нево, продемонстрували громадськості чудовий винахід професора Тербовена. Цей винахід приверне до себе увагу всього світу!

Він потиснув руку фізикові, що неспокійно і збентежено оглядався навкруги, і попрощався. Інші зробили те ж саме.

6

В яскравому світлі сильних прожекторів жевріли великі золоті літери — назва судна. Вони чітко вирізнялися на велетенському корпусі корабля, який чорною потворою лежав на воді. За його стінами, що сягали висоти великою будинку, крилися незліченні коридори і сходи, застелені м'якими килимами, ресторанні зали з сервірованими столами, натерті до блиску танцювальні майданчики, концертні зали й салони для куріння.

У плавальному басейні, викладеному зеленими кахлями, завідувач купальні саме випробував в останній раз підводне освітлення. У торговельному пасажі, де квіти, декоративні тканини та рекламні пеонові вивіски виблискували всіма кольорами спектра, в цей час розпаковували і розставляли у вітринах дорогий модельний одяг, рідкісні хутра, ювелірні вироби, косметичні товари та інші красиві й коштовні речі. Скрізь панував енергійний, діловий настрій — у кухнях з великими холодильниками, в трюмах і машинних відділеннях. До радіорубки надходили вже перші радіограми, велися перші радіорозмови. Через дві години цей плавучий розкішний готель мав вирушити з порту. В череві цього океанського велетня почнуть працювати турбіни потужністю в кілька тисяч кінських сил, і його ніс розрізатиме хвилі Атлантичного океану.

Поривчастий вітер, холодний і різкий, шугав понад водою і високо піднімав прибій, що монотонно розбивався об стіну набережної. Трохи далі від причалу стояли два величезних буксири, що мали вивести велетня у відкрите море. Буксирні троси лежали поки що у воді.

Крани безупинно підіймали блискучі автомашини, які одна за одною хутко зникали в череві ненажерливого гіганта. По освітленому трапу безперервним потоком рухалися пасажири. Незважаючи на вітряну й холодну погоду, на пристані групами стояли люди. Останнє рукостискання, останній помах рукою! Прощальні вигуки заглушили звуки порту — людський гомін, гуркіт машин і шум моря.

Елегантний чорний лімузин повільно під'їхав до пристані, на мить потрапив у світле коло одного з численних прожекторів, прокотився кілька кроків далі і зупинився в напівтемряві. З автомашини вийшов чоловік. Високо піднятий комір синього драпового пальта і насунутий глибоко на лоб крислатий капелюх повністю закривали його обличчя. По ході можна було вгадати в ньому моряка. Тримаючи в одній руці маленький чемодан, він, не зупиняючись, швидко попрямував до трапа. Перш ніж зникнути в людському потоці, чоловік ще раз озирнувся. Але він не помітив уважного погляду спостережливих очей, які нерухомо й пильно дивилися на нього з-за кузова автомашини.

Чоловік у синьому пальті повільно посувався серед потоку пасажирів, що йшли по трапу на борт пароплава. Ось він вийшов з натовпу, підійшов до одного з стюардів і щось сказав йому. Стюард показав на протилежний бік. Там серед кількох пасажирів і послужливого суднового персоналу стояла висока, елегантно одягнена жінка.

Чоловік у синьому пальті протиснувся крізь потік пасажирів і підійшов до неї. Вклонившись, він сказав їй декілька слів; жінка кивнула головою і пішла з ним в середину пароплава.

7

— Між іншим, колего, я навіть можу вам сказати, які саме острови ми бачили на екрані.

Професор Докер здивовано глянув на свого співрозмовника.

— Як ви про це догадалися?

З цим запитанням він звернувся до професора Чехіна. Вони обидва сиділи в затишному буфеті готелю «Еспланада» за пляшкою бургундського.

Чехін відхилився на спинку крісла, поклав ногу на ногу і відповів, явно гордий своїм відкриттям:

— Зображення одразу ж здалося мені знайомим. Я був певний того, що ці острови мені доводилося вже бачити раніше, а по дорозі