Роберт Артур - Таємниця «Вогняного Ока»

— Я тут, тітонько Матильдо, — проказав він у мікрофон, — я вам потрібний?

— Сили небесні! — вигукнула тітонька. — Ніяк не звикну, що твій голос вилітає з цієї коробки. Що ти там замислив, Юпітере? Мабуть, щось дуже важливе, коли й про обід забув.

Обід! Тільки тепер хлопці зрозуміли, які вони голодні, до цієї хвилини вони були надто зайняті, щоб думати про їжу.

— Так, тітонько Матильдо, — сказав Юпітер, — ми таки забули про обід. А можна запросити того приятеля?

— Звісно, можна, — відгукнулась тітонька, — коли у мене під ногами постійно крутяться троє, то від четвертого мало що зміниться.

Тітонька казала правду. Боб та Піт обідали в Юпітера чи не частіше, як у себе вдома.

— Я приготувала вам канапки та напої. Приходьте обідати до контори, бо мені на кілька годин потрібно з'їздити до міста, а Титуса теж немає вдома, тож тобі, Юпітере, з хлопцями доведеться тут чергувати до вечора, обслуговувати покупців.

— Гаразд, тітонько Матильдо, ми біжимо.

Тунелем II хлопці повернулися до майстерні і через двір почимчикували до контори. Там вони побачили неймовірну кількість канапок, загорнутих у вощений папір, та пляшки з лимонадом.

— Ага, ви вже з'явилися, — сказала Матильда Джонс, — то я поїду з Гансом вантажівкою. Не залишайте контори до мого повернення і, глядіть мені, не відпускайте покупців з порожніми руками.

— Не відпустимо, тітонько Матильдо.

Після такого переконливого запевнення Матильда Джонс випливла з контори.

А далі без додаткових запрошень хлопці накинулись на їжу. І доки не з'їли по кілька канапок і не запили їх пляшкою лимонаду, про справи не згадували.

— Юпе, — нарешті обізвався Піт, хоча й продовжував дожовувати канапку з ростбіфом, — як ти гадаєш, що ж там заховане в бюсті, який ми розшукуємо? Звісно, якщо в ньому взагалі щось є.

— Гус чув, як його батько згадував якесь «Вогняне Око», — відповів Юпітер. — Я думаю, що саме це «Око» і заховане в бюсті Августа Дужого.

— Що ж це за «Вогняне Око»? — перепитав Боб.

— Це щось невеличке, бо як би воно вмістилося в бюсті. Коли зважити на те, як ретельно дідусь Гуса його ховав, і те, що зазвичай власними іменами називають коштовності чималих розмірів, наприклад, «Великий Могол», «Зірка Індії», «Єгипетський Паша», я роблю висновок, що «Вогняне Око» — це коштовний камінь, який багато років тому Гораціо Август вивіз із Далекого Сходу, і тому що боявся його втратити, решту життя він ховався від людей.

— Он воно як! — Літові перехопило подих. — Тільки б це була правда…

— Чш-ш-ш-ш, — зашипів на нього Боб, — дивись, покупець.

Новісіньке авто в'їхало на подвір'я і зупинилося перед конторою. Чоловік у кашкеті водія лишився сидіти за кермом, а його пасажир — високий та худорлявий, вибрався з авто і підійшов до столу з п'ятьма бюстами. В його лівій руці була чорна полірована дерев'яна тростина. Цією тростиною він легенько постукав по одному з бюстів, потім провів рукою по другому. З досадою здмухнув куряву з долоні й обернувся до контори.

Юпітер стояв на ґанку і чекав. Його друзі спостерігали цю сцену, сидячи за столом у конторі. Вони дуже хвилювалися, коли побачили цього покупця: вишукано вбраний, у чорному чубі — нитки сивини. Та найголовніше — на його чолі було татуювання: три темні крапки.

— Перепрошую, — заговорив Мічений гарною англійською мовою, — я звернув увагу на ці ошатні статуетки, — тростиною він показав на бюсти.

Юпітер, який помітив ті три крапки раніше від хлоп'ят, устиг прийти до тями. Він випнув живота, набурмосився і примружив очі. Юпітер ніколи не був худим, його навіть дражнили «товстунчиком», і він, дійсно, коли йому самому того хотілося, міг створити враження сонного товстуна.

— Так, так, сер, — мляво відгукнувся Юпітер. Він говорив у ніс, і в того, хто його не знав, могло скластися враження, що має справу з флегматичним простаком.

— Чи є у вас ще якісь бюсти? — рівним і холодним голосом запитав Мічений.

— Ще якісь бюсти? — перепитав Юпітер, мовби він раптом розучився розуміти англійську мову.

— Так, інші бюсти, — повторив Мічений. — Мені хотілось би глянути на них. Хочу знайти щось оригінальніше, ніж Джордж Вашінгтон чи Бенджамін Франклін.

— Тут усе, що залишилося, — сказав Юпітер, — решту ми продали.

— О, то були й інші? — В глибоко посаджених очах незнайомця зблиснула іскра зацікавлення. — І що це були за бюсти?

— Вже й не згадаю, — Юпітер заплющив очі, мовби щосили намагається щось пригадати. — Якісь чудні у них були імена — Гомер, ще якийсь Могутній Август…

— Навіщо він йому це розповідає? — Піт ризикнув пошепки запитати у Боба.

— Юп нічого не робить випадкового, — шепнув у відповідь Боб, — послухаймо, що буде.

— Август! — Обличчя Міченого на секунду пожвавилося. — Так, я, можливо, купив би бюст Августа. Для свого саду. То ви кажете, що його вже продали?

— Так, учора, — повільно проказав Юпітер.

— Ім'я та адресу покупця! — Мічений заговорив таким тоном, яким віддають накази. — Я відкуплю у нього бюст.

— Ми не занотовуємо імен покупців, — сказав Юпітер, — його придбав якийсь абсолютно незнайомий мені чоловік.

— Абсолютно… незнайомий… чоловік, — голос Міченого знову був рівний і холодний. — Зрозуміло… Дуже шкода. Якби ви повідомили мені його ім'я та адресу, то я заплатив би вам за ці дані сто доларів.

— Ми не занотовуємо імен покупців, — безбарвно повторив Юпітер. — Але інколи покупці вертають нам куплене. Якщо його повернуть, ми продамо цей бюст вам. Чи можете ви залишити мені свою адресу?

— Гарна думка, — Мічений пильно подивився на Юпітера. — Я так і вчиню.

Він дістав з кишені візитку, написав на ній свою адресу і подав Юпітерові.

— Ось, — сказав він. — прошу зателефонувати мені, якщо отримаєте бюст назад. Я заплачу вам за це сто доларів. Не забудете?

— Постараюсь, — байдужим тоном мовив Юпітер.

— Та вже постарайтеся! — З цими словами Мічений раптом щосили загнав кінець тростини в землю. — У вас тут папірець на подвір'ї, — сказав він, — а я люблю, щоб було чисто.

Він підняв тростину й різким рухом ткнув її гострий кінець в обличчя Юпітера. Гус, Боб і Піт переполошилися. Із тростини випиналося вістря шпаги, завдовжки з двадцять п'ять сантиметрів, на нього був нахромлений папірець, піднятий із землі.

Вістря зупинилось за кілька сантиметрів від Юпітера. Той повільно простяг руку і зняв папірець. Так само різко Мічений відсмикнув тростину, і лезо зникло в її нутрі.

— Невдовзі я до вас навідаюся, — погрозливо проказав він, — але якщо бюст Августа повернеться до вас раніше, зателефонуйте мені.

Він розвернувся, сів у авто і поїхав.