Михайлина Омела - Мертва кров

Мілітарьов був членом Спілки архангела Михаїла, сумно відомим у літературних колах ретроградом і, що набагато гірше, графоманом, але треба визнати, що його популярність як поета і літературного критика охоплювала не лише вузьке коло письменників-шовіністів, а й багатьох політичних та військових діячів, які мріяли зміцнити і розширити імперію.

— А що у вас з Ярославлєвим трапилося?

— Він привселюдно звинуватив мене у тому, що в моїй книжці знайшов риму, вкрадену мною з його ненадрукованих віршів.

— Ясно, а з Мілітарьовим?

— З цим козацьким осавулом річ серйозніша: нещодавно він разом зі своїми друзями опублікував статтю, а потім видав її брошурою «Табель про ранги у сучасній російській поезії».

— Неймовірно, — сказав Орлов. — Мені ця брошура не потрапляла до рук.

— У цьому немає нічого дивного. Статтю вони надрукували у своїй газеті «Метрополь», а брошуру видали лише вчора, і перший примірник Мілітарьов подарував мені з дарчим написом.

— І про що ця брошура?

— Наш козацький осавул з «істинно» російським прізвищем поділив усю сучасну російську літературу на кілька категорій по відношенню до «істинного» російського духу. По-перше, це — жиди. До цієї категорії потрапили всі російськомовні поети єврейського походження на чолі з юним Пастернаком з Москви і петербуржцем Мандельштамом; потім — «пожидовлені», тобто люди російського походження, але ті, що нав’язують російському народові чужі цінності. На чолі цього списку стоять Валерій Брюсов з Москви та В’ячеслав Іванов з Петербурга. Далі — реваншисти. Сюди потрапили представники народів, завойованих Російською імперією. Оскільки вони нездатні перемогти Росію військовим шляхом, то прагнуть підірвати її зсередини, увійшовши в її літературу.

— А хто в цю групу потрапив?

— Юргіс Балтрушайтіс, московський литовець, Анна Ахматова, дівчина з Петергофа.

— Вона що, татарка?

— Та ні, малороска, справжнє прізвище Горенко.

— Ніколи б не подумав.

— І я також, але Мілітарьову можна вірити. Він всю інформацію з третього відділення отримує.

— Четверта група складається з іноземців, так званих «диверсантів», які прийшли у російську літературу, аби пропагувати перевагу своїх власних культур і насаджувати росіянам почуття власної неповноцінності. Не повірите, але на чолі цього списку…

— Невже Бальмонт?

— Так. А п’ята група — це власне російські поети. Щоправда мало хто там опинився — Бунін, Микола Клюєв. Ще цей хлопчик — Єсенін.

— У нього ж ще навіть перша книжка не вийшла…

— Не має значення. У цього поета є майбутнє. Шкода лише, що всі вони потрапили до цього списку разом з Мілітарьовим.

— А про класиків що, нічого не сказано у цьому списку?

— І про класиків згадали. Всім нагадали про походження: і Пушкіну, і Дельвігу…

— І ви купилися на це?

— Та, знаєте, Сергію Олексійовичу, воно все так дивно сталося. Підійшов до мене якийсь чоловік у формі козацького офіцера, дав брошуру і сказав: «Борисе Миколайовичу, я перепрошую, що ми не встигли виправити помилку в цій книзі, яка стосується і вас».

— І яка ж це була помилка?

— О, помилка була дуже суттєвою. Вони занесли мене до списку «пожидовлених» поетів, а сьогодні дізналися про моє чеченське походження. Мілітарьов висловив мені своє співчуття і перепрошував, що не встигли перенести мене у список реваншистів.

— А далі?

— А далі він отримав від мене ляпас. І ось тепер він викликав мене на дуель.

Орлов чудово розумів, чим може це закінчитися.

…На місці дуелі було дві групи людей: одна у військовій формі, друга — у цивільному. Обидві групи пожвавішали, коли під’їхав автомобіль. Борис Буревий залишився у машині, а секунданти пішли обговорювати умови двох дуелей.

Буревий прислухався до їхньої розмови і зрозумів, що, головним чином, сперечаються про те, хто перший стрілятиметься з Буревим — Мілітарьов чи Ярославлєв.

— Звичайно ж, ми повинні першими стрілятися, — кричав військовий старшина, — вам же краще!

— Осавул його не дивлячись застрелить!

— Досить того, що ви, солдафони, вбили стількох російських поетів, тепер дайте нам з’ясувати взаємини поміж собою, — кричали секунданти Ярославлєва.

Галас, мабуть, тривав би і далі, але під’їхали офіцери від козацьких офіцерських зборів і разом з ними поет Гумільов — чомусь у військовій формі англійських колоніальних військ. Представник козацьких офіцерських зборів сказав:

— Ми вповноважені сповістити вас, що сьогодні вранці офіцерські збори козацького війська вирішили: у випадку смерті чи поранення на дуелі осавула Мілітарьова члени офіцерських зборів будуть по черзі викликати на дуель Бориса Буревого і битися з ним до смерті.

І поки хтось встиг отямитися, секундант Бориса Буревого заявив:

— Я уповноважений заявити те ж саме від імені наших письменників. У випадку поранення чи смерті Бориса Буревого кожен з нас також по черзі викликатиме пана Мілітарьова на дуель до його смерті.

На збуджених обличчях козацьких офіцерів читалася готовність взяти й перестріляти письменників. Борис Буревий сказав заспокійливо:

— Панове, не потрібно стільки розмов. Я готовий почати битися з паном Мілітарьовим, якщо лише пан Ярославлєв поступиться йому чергою.

Завжди п’яний Ярославлєв, який і сьогодні не втримався від алкоголю, несподівано сказав:

— Я поступаюся своїм правом на перший двобій пану Мілітарьову, але залишаю за собою право у випадку смерті Бориса Буревого стрілятися з Мілітарьовим. У випадку смерті Мілітарьова я стрілятимусь з Буревим.

Такого повороту подій ніхто не чекав. Всі знову почали радитися. Несподівано хтось запропонував Буревому і Мілітарьову двобій на конях. Буревий, навіть не радячись із секундантами, погодився. Вибравши коня, він зняв шубу і запитав, чи може він битися своєю шаблею. Уважно її оглянувши, офіцери дали згоду. Сівши на коней, дуелянти очікували на сигнальний постріл, але все закінчилося несподівано, швидко. Кінь Мілітарьова за щось перечепився, і вершник вилетів із сідла. Буревий, зіскочивши з свого коня, підбіг до нього, все ще тримаючи шаблю в руці.

— Не вбивайте, заради Бога! — прошепотів через силу побілілими губами Мілітарьов.

— Я лежачих не добиваю, — відповів Буревий, стаючи на коліно і намагаючись підняти суперника. Було зрозуміло, що Мілітарьов має кілька переломів.

Офіцери стояли, розмірковуючи: що тепер робити? Мілітарьова не вбили, не поранили. Тож немає потреби тепер комусь з них битися на дуелі.

Тим часом офіцери поклали Мілітарьова до автомобіля і повезли в місто, а його секунданти підійшли до секундантів Буревого і сказали, що з їхнього боку інцидент вичерпаний, а оскільки Мілітарьов був поранений не на дуелі, то вони не вповноважені без згоди офіцерських зборів приймати якесь рішення.

Далі почали з’ясовувати стосунки між Буревим та Ярославлєвим. І тут до них підійшов Микола Гумільов:

— Панове, я цілком випадково дізнався про вашу дуель. Добре знаючи й поважаючи вас обох, я хочу сказати, що ви, Олександре Сергійовичу, повинні