Pyotr Ivanovich Franco - Дядько Шкіпер, Pyotr Ivanovich Franco

нього руки і присягнули на спису Одіна вірність Ґроерекрови. І князів одначе не минає те, що призначене. Але як тільки Дир зложив присягу, почав цього жалувати, зложив Одінови велику жертву за братню пімсту, і Одін позичив йому своєї списи. Тоді Дир найшов Ґроерекра у лицарській залі, пробив його списою Одіна, і Ґроерекр упав. Пішов тоді Дир до Сіґруни і сказав: «Горе мушу тобі звістити, зі списою у грудях лежить твій король. Кровю заплатив за кров. Сіґруна сказала: «Щоби тебе зранили в серце всі присяги, які ти заприсяг Ґроерекрови на світлу воду пекольного джерела і на холодний пракамінь! Хай не рушається твій корабель під тобою, хоч би й під найліпшим вітром! Хай кроку не зробить твій кінь під тобою, хоч би твої вороги сиділи тобі на карку! Хай не тне твій меч у твоїй руці, хиба щоби свистав над твоєю головою! Аж тоді стане пімста за убийство Ґроерекра, коли станеш вовкулакою в лісі, бездомним і безрадісним, без їди, коли не стрінеш трупа!» Відповів Дир: «Одін винен у сьому нещастю, він вніс у рідню колетнечу. Візьми золоті перстені і пів краю на окуп для себе і свойого сина!» Відповіла Сіґрун: «Ні в день ні в ночи не найду радости, доки не стану в дверях могили Ґроерекра. На коні буде королівський герой, з золотими острогами. Так тікали перед ним вороги з жаху, як кози перед вовком. Серед героїв стояв Ґроерекр як ясень серед тернів».

Вмираючи Ґроерекр сказав до Гельґа: «Друже, товаришу всіх моїх боїв, малий мій син Інґвар хай знайде в тобі другого батька! Зложи мені в цьому всі присяги: на стіну корабля, на берег щита, на стремено коня.і на вістрє меча!» А коли Гельґе присяги зложив, сказав Ґроерекр до Сігруни: «Коли я вчера спішив через ліс, їхала в пітьмі жінка на вовкови, який її слухав, червона пізна заграва заходу світила мені в лице, спіткнулася моя нога і брехливі привиди стояли по обох моїх боках, начеби хотіли бачити мою кров. Я упав перед Долею. Гляди, крівавить іще моя рана, але люба не плач, одно тільки прошу тебе, оскільки хочеш мене послухати, постели по моїй смерти ліжко Гельґови». Сіґрун відповіла: «Коли ти при наших заручинах дав мені перстень, дала я обіт ніколи ве звеселитися, коли б ти відійшов, і нікого не взяти в свої обійми». «Поцілуй мене, Сіґрун, ніколи більше не побачу Роґгайму». Сіґруна плавала в крови свого чоловіка і власних сльозах. «Не плач Сіґрун, моя молода жінко». «Горе, що мій син іще надто молодий». Сіґрун зітхнула: король віддав духа. Сіґрун у своїм болю так міцно сплеснула в долоні, що коні затупохіли в стайні і гуси загегали на дворищи. А оба брати зібрали свою дружину і подалися на південь. Серед безчисленних ударів мечів побили дружини Хазар, героїв, що живилися сирим кінським мясом. Але Норни міцно пряли свої нитки!

Цілу ніч просиділа Сіґрун над трупом героя. Коли ранком побачив її Гельґе, сказав: «Пані, зникнула краска свіжости з твойого обличчя!» Сіґрун промовила: «В ніжній молодости проживала я свобідно на замку батька, обсипана щедро золотом; ніхто з героїв не мав стати моїм паном. Але коли побачила Ґроерекра, захиталося моє серце: чи мала я уступати і йти до бою як валькіра в панцирі та відважно битися за справу батька, чи піти за Годброда. Відомо стало всім героям, що я у колотнечі серця схилялася до поєднання. Почали мені припадати до вподоби золоті прикраси. Але тепер, я колись люблена, не проведу свого життя з другим. Знаю, знаю, що вже летять захланні круки Одіна, летять чорні, промоклі росою до ранішньої заграви. Але поцілую наперед мертвого героя, заки здіймете йому крівавий панцир. Його буйне волосся пройшло морозом, воно злите крівавою росою, зимні як лід його руки. Як я здужаю пімститися?» Гельґе сказав: «Покритий король крівавою росою горя, але ти плакала, прибрана золотом, гіркі сльози, ти блискуча як сонце на півдні; кожна сльозина падала як кров на тіло героя. Королівська жінка заспіває жалібну пісню. Мій меч кровю окупить пролиту кров». Промовила Сіґрун: «Сказав мені у сні Ґроерекр: перед заходом мусить станути на радужнім мості і перейти його, заки півень побудить нарід побідників. А тоді королівська жінка буде з ним». Нічого не сказав Гельґе, бо бачив в її обличчі незломну постанову. Плеснув Гельґе в долоні, і всі прийшли, що мали прихильне серце для королевої, щоби її здержати, але ніхто не зміг відмовити її від смертнього ходу. Із любови проколола золотопанцирна валькіра гострим мечем своє серце: «Ходіть», сказала, «хто хоче золото або инші дарунки, кождій невільниці даю червонозолотий нашийник, одяг і біле полотно». Підвелася королева і сказала: «Нікого не хочу, хто нерадо і тяжко оставивби за мене життє; але менше скарбів згорить над вашими кістками, менше золота, коли й ви колись прийдете до мене по смерти». Королева роздала богаті дарунки. Приглядався Гельґе, як королева роздавала свої скарби. Глянула в кінці на порожні скрині, на свої мертві невільниці і слуги. «Одну просьбу маю іще до тебе, Гельґе, і це остання моя просьба на світі. Кажи викопати в поли широкий гріб, щоби був вигідний для нас усіх, що вмираємо враз із Ґроерекром. Окружи могилу шатрами і щитами, кровю покроплені одяги мають горіти з численними трупами. З одного боку нехай горить Ґроерекр, король Руси, з другого мої слуги в золотих нашийниках. У головах два пси і два соколи. Тоді все буде рівно! Але поміж нас положи меч, прикрашений перстенями. Коли піде за ним моя дружина, то не замкнуться зараз за пятами короля двері Вальгалі; не буде вбогий наш похід; піде за нами пять служниць, вісім слуг із лицарськими звичаями, мій пістун, і наслідний слуга, якого дав мені батько». Голос королевої ослаб, і це були останні її слова.

Коли Сіґруна завдала собі смерть, уложено дви костри, оден для Ґроерекра, другий для Сіґруни. Далекі блиски кидало Ільменське озеро.

Новгород став тісний для дружини, яку зібрав Гельґе, щоби йти пімстити смерть Ґроерекра та добувати слави й золота. Соколом поривався молодий Інґвар! Сидів раз Гельґе на горбку, коли приїхали в хмарах три дівчини, блискучі і гарні під шоломами. Їх хмарові коні потрясали гривами, з хвостів капала роса на глибокі долини і стрімкі горбки, град сипався на дерева. А потім появилися перед ним два чорні ворони, з під ясеня почулося виттє вовка.