Тіна Волф - Помилково заручені, Тіна Волф

Ні!  Це не може бути те, про що вона думає. Вона ігноруватиме. Може, піде.

Стук-стук-стук. 

— Аліно, я знаю, що ти там! — пролунав знайомий голос. 

Вона закотила очі й голосно видихнула.

— Чого тобі, Михайле?! 

— Це важливо! 

Вона підозріло нахмурилася. 

— Що ще сталося? 

— Ну… коротше, відчини, і я все поясню. 

Аліна зітхнула й відчинила двері. Михайло стояв на порозі у новенькому чорному костюмі, і виглядав так, ніби кінозірка з червоної доріжки. Білосніжна сорочка, елегантно зав’язана темно-синя краватка, туфлі, які виблискували так, як у кота очі. На вигляд усе було бездоганно... якщо не рахувати того, як він трохи нервово совгався, мов школяр, якого змусили йти на випускний із чужою краваткою.

— Ти що, спиш у ньому? 

— Ні, просто… — він запнувся, крутячи пальцями ґудзик піджака. — Я вирішив трохи походити, звикнути. 

Аліна на мить закрила очі і про себе порахувала до трьох. 

— І як тобі? 

— Відчуття… дивні. 

— Ага. А тепер, коли твій науковий експеримент завершився, можна я повернуся до свого плану «вечірнього розслаблення»? 

— Ну, взагалі-то я прийшов із питанням. 

— Яким? 

— Як у цьому… сидіти? 

— Ти ж сидів у магазині! — не втрималася і рявкнула на нього. 

— Так, але там я був обережний. А тепер я вдома, і подумав, що можна розслабитися, сів на диван… 

— Ну і? 

— І почув звук. 

— Який ще звук? 

— Звук, який мені не сподобався. 

Аліна втупилася в нього. 

— Михайле… — прошипіла крізь зуби.

— Ти мусиш глянути, чи все нормально! 

— Ти хочеш, щоб я перевіряла твій зад?! — її очі округлилися до найбільших розмірів.

— Ну не мій, а стан костюма! 

— Боже, — вона сплеснула руками. — чому я погодилася на все це?! 

— Бо тобі потрібен кавалер на корпоратив, — підморгнув він. 

Аліна важко зітхнула. 

— Повернись. 

Михайло покрутився перед нею, і вона нахилилася, уважно оглядаючи тканину. 

— Ну, поки що все ціле… хоча якщо ти знову вмостишся так, як завалюєшся на свій диван, костюм може не пережити цього. 

— Тобто мені тепер треба сидіти, як принц Чарльз? 

— Тобі взагалі краще не сідати. Стояти. Весь вечір. 

— Дуже дотепно, сусідко. 

— Дякую. А тепер іди. 

— Але… 

— І… ДИ. 

Михайло театрально зітхнув. 

— Ну добре, добре, йду. 

Він розвернувся і попрямував до дверей, але, перш ніж вийти, обернувся. 

— До речі, а що ти збираєшся вдягнути? 

— Не твоя справа! 

— Ну, просто цікаво, чи я хоч виглядатиму достойно на твоєму фоні. 

— Ти виглядатимеш достойно тільки якщо мовчатимеш весь вечір! 

— Буду намагатися, — засміявся він і нарешті зник у своїй квартирі. 

Аліна грюкнула дверима й сперлася на них спиною. 

— Це буде найважчий вечір у моєму житті… 

Вона відштовхнулася від дверей і попрямувала у ванну. Їй треба терміново розслабитися перед завтрашньою катастрофою.