Love - Те, що не можна називати", Love

Понеділок. Робочий день почався, як завжди — дзвінками, кавою, завданнями. Ми з Артемом намагались тримати дистанцію. Як двоє акторів, які щойно вийшли зі сцени й мають вдавати, що нічого не було.

Але на обідній перерві двері кабінету відкрилися. І вона зайшла.
Ірина. Колишня Артема. Колега, яка не забула. І, як виявилося, бачила більше, ніж нам хотілося б.

— Привіт, — її голос звучав солодко, але очі були холодні. — Може, ви вже вирішили, хто з вас отримає підвищення? Чи оберете любов замість кар’єри?

Артем підвівся, але я зупинила його жестом.
— Ти щось хочеш сказати, Ірино? — я тримала погляд. Не зухвало. Спокійно. По-дорослому.

— Лише одне: офіс — не місце для романів. Особливо таких, що порушують правила. Я можу сказати керівництву. Вони досі не знають, що ви... разом, так?

Після її виходу тиша в кабінеті була важчою за бетон. Артем підійшов до вікна, спиною до мене.

— Вона справді може зруйнувати все, — сказав тихо. — І не лише мою репутацію. Твою теж.

Я підійшла ближче. Торкнулася його руки.
— То ми ховаємося далі? Чи боремось за те, що маємо?

Він повільно повернувся. В очах була боротьба — між страхом і бажанням. Але вперше я бачила там і впевненість.

— Ми боремось.

---