Грайворона - Велика квестія Бряка , Грайворона

Хазяєва повернулися наступного дня — якраз встигли, щоб попрощатися з королевою. Вони чемно розкланялись з нею, подякували її почту за полив рослин, поцілували Альду, погладили і теж поцілували Бряка, а ще подарували їм обом по кілька смаколиків, тож ще соромніше стало за свою безкорисність. 

З собою вони привезли цілу гору квіткових цибулин. Хазяйка одразу прийнялася любовно їх влаштовувати, «Бо квіти треба з першого дня до горщика привчати», й годувати з мірної ложечки добривами, а ще завелася робити якусь «квіткову лазанью». Альда, звісно, попросилася їй допомагати, навіть через від’їзд мами плакала не дуже довго. Тож скоро вся Альда була замурзана землею, а вся хазяйка вся засипана питаннями щодо різних сортів.

Хазяїн швидко почистив зборю та почав писати докладну рецензію на аудіокурси щодо боротьби з драконами. 

Так пройшла десь година, а потім знову з’явився дядька Тормар. Привітав їх з поверненням, попросив хазяйку знов заварити «Оту смачну пару». Бряк помітив, як хазяїн задумливо, підозріло й невдоволено на нього подивився. Мабуть, це дійсно не діло, так частити до підлеглих додому. Або чого ще?

Так чи інакше прохання було виконане. Після світського обговорення королівського візиту дядька Тормар оглянув цибулинково-горшкову вакханалію й поцікавився:

— А до речі, чули, що хтось прибив дракона, який теж отакі всілякі тюльпанокрокуси збирав? Кажуть, він не просто з червоної, з інфрачервоної книги був. Справа не моя, мені так, суто для інтересу. 

Хазяєва перезирнулися. Хазяйка підняла брови й прикусила губу. Хазяїн почухав щоку. Потім вони знову перезирнулися й разом випалили:

— Це Бряк! 

Бряк повільно підняв голову. Його нарешті в чомусь звинуватили — та й не в абичому, а у вбивстві аж цілого дракона? Самотужки?! І не один перед одним звинуватили, а перед цілим справжнім детективом, хоч і примарним? Бряк не вмів усміхатися, як хазяєва, але щось тепле, легке й золотаве почало заповнювати все його тіло, як повітряну кульку. Так наповнювало його, що голова гордовито піднялася і хвіст задрався догори, аж знак оклику. Дуже гучного, веселого й самовпевненого оклику.

— І хіба можна його звинувачувати? Це ж природа, — швидко й розсудливо сказав хазяїн. — Ну, природний відбір, таке все подібне. 

— Отож-бо, — підтвердила хазяйка. — Еволюція, як вона є. 

— Могутні та прилаштовані виживають. Як-от Бряк. 

— Кволим і миршавим торба. Як-от дракону.

— Тож все в нормі.

Дядька Тормар подивився на Бряка з сумнівом людини, яка щойно виграла дебелий лжекпот. Бряк навіть образився й лише розпушив хвіст, щосили транслюючи думку, що він навіть демона однією лапою, що вже про драконів казати! Тож дядька Тормар тільки сказав «Гм», ще раз задумливо глянув на цибулини і перевів мову на інше.  

Ввечері хазяйка згребла Бряка в обійми й вони всі разом всілися перед каміном.

– Як же добре мати котика, – сказала хазяйка. — Весь цей довбаний стрес наче рукою знімає.

Тут Бряка осяяло. «От ким я буду! Кошеньонком! Це навіть краще, ніж детективом, лицарем або екзорцистом! Буду лікувально муркотіти, топтатися, знімати стрес і… Хоча стоп! Я ж і є кошеньонок! Ур-р-ра!!!»

І не дивно, що його муркотіння за муркотальною шкалою миттю підвищилося до ста балів. 

Наступний сніданок був премилий. Бряк вмивався на вікні й з задоволенням слухав пташині плітки (відновилася жахлива репутація, відновилася!) коли з на диво урочистим виглядом з’явився дядька Тормар.

— Уявляєте, я наплутав стосовно дракона. Він не інфрачервонокнижний був, а навпаки шкідливий. Там зараз шукають, кому грамоту виписати. 

Хазяїн на мить заплющив очі, вдихнув, видихнув і нарешті з філософською усмішкою розвів руками.

— Бряку. Звісно ж, що Бряку.

Кінець