Володимир Лвович Ешкін - Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін

темряві завдяки зоровим імплантатам, але людина-лялька такого пристрою не мала. В ній не знайшли жодного імплантату. Тому Танга напружилась, коли перед ними виникло нешироке провалля. Невидимі для прибульця (прибулиці), клони, що йшли в авангарді, звично перестрибнули через розколину. Танга готова була підхопити людину-ляльку, якби їй загрожувало падіння, але прибулець (прибулиця) граційним стрибком подолав (подолала) небезпечне місце.

Такий фокус сподобався Танзі.

«Ця лялька не така проста, якою здається», — зрозуміла вона.

За годину вони дійшли до Зали Перепусток. Так називалась невелика печера, де в давні часи Діти Атри ставили варту, що охороняла шлях до глибших рівнів підземного лабіринту. Тепер тут мешкали ті з Дітей, які повністю посвятили себе Аші-істині і не бажали спілкуватися з прогнилим світом. Серед них жила стара клонка-провидиця, котра вміла передбачати небезпеку, виявляти імперських шпигунів, агентів наркомафії і викривати зрадників.

Печеру освітлювали світильники, зроблені у вигляді срібних і золотих дерев. Танга згадала той день, коли мати вперше привела її, дев’ятирічну дівчинку, до Зали Перепусток. Тоді маленька сповідниця Атри запитала маму:

— Чому ці дерева не зробили зеленими?

— Їх зробили срібними і золотими в пам’ять про священні дерева Атри.

— Священні дерева ростуть на Землі?

— Вони росли там, але їх знищили слуги мороку. Священні дерева сяяли світлом Аши-істини і засліплювали слуг мороку. Тому вони послали чудисько, і воно знищило священні дерева.

Маленька Танга уявила потворне і хиже чудисько. Воно було подібне на щура-мутанта. На швидке і спритне страховисько, яке полювало на дітей і свійських тварин у житловому куполі. Танзі захотілось плакати. Мати тоді пояснила їй, що Діти Атри ніколи не повинні плакати, тому що їхні сльози підсилюють і втішають володарів мороку. З того часу Танга плакала рідко.

Майже не плакала.

Доросла Танга подивилась на людину-ляльку, освітлену образами священних дерев. Химерне сяйво несподівано виокремило її обличчя — мертвотно-біле, застигле у незворушній порцеляновій досконалості. Й нова хвиля зловісного передчуття пройшлась єством контрабандистки.

Людина-лялька наче відчула настрій Танги. Вона кинула на контрабандистку свій стомлено-безбарвний погляд, і горло Танги стиснув спазм. Наче зашморг перехопив шийні м’язи. Вона захлинулась слиною, закашлялась й ледь не втратила свідомості. Танга раптом зрозуміла, що ця істота з порцеляновим личком може будь-якої миті вбити її. Та не лише її, а й будь-кого одним лише зусиллям волі.

«Не всі чудиська подібні до ратанів», — подумала контрабандистка.

«Не всі», — сказав чужий голос в її голові.

«Так ти й думки вмієш читати?»

«Я багато чого вмію. Де там та ваша провидиця? Кличте її сюди. Немає часу на ритуали».

— Закличте провидицю, — наказала Танга. Тепер вона намагалась не думати. Принаймні не будувати з думок систему.

Її почули. За хвилину клони принесли вузькі полотняні ноші, на яких сиділа старезна жінка. Спочатку провидиця наче спала. Голова її була похилена, очі закриті.

Але за мить вона підвела голову й прикипіла очима до людини-ляльки.

— Хто ти? — прохрипіла провидиця.

Танзі здалось, що стара налякана. Отаманша ніколи не бачила провидицю наляканою, проте не здивувалась. Вона вже зрозуміла, що ціла Тіронія за всі віки колонізації не бачила істоти, подібної до людини-ляльки.

— Я Проклятий, який повстав для помсти. Я вимолений і очікуваний. Я Саошиант.

— Хто ти? — Танга побачила, як вібрують бганки шкіри на обличчі провидиці. Як хвилювання, змішане з підозрою та безсиллям, котиться ним від перенісся до вух і шиї.

— Сама скажи. Нехай усі почують.

— Що саме сказати? — ці слова стара клонка прошепотіла. Лише Танга і клони, які тримали ноші, почули розгублене шелестіння, що сповзло з її губ.

— Тобі видніше. Адже це ти провидиця.

— Я не… В мене немає слів. Потрібних слів.

— Люди за тисячоліття попридумували стільки усяких слів, — ледь знизав плечима прибулець. — А тобі їх чомусь бракує. Чого так?

— Тому що… — провидиця замовкла, але мовила знову і голос її зміцнів: — Ти — бог. Древній бог, дуже древній… — обличчя старої на мить розгладилось, наче нестерпне, межове здивування пройшлось по ньому праскою. — О, святі Сили, наскільки… Який древній…

Танга зауважила: називаючи прибульця богом, провидиця використала не звичне для тіронійських Дітей Атри слово «егурі»[9], а рідкісне в мові посвячених дастуран «амерті». Згідно з молитовним досвідом Танги, цей божественний титул супроводжував ритуальні згадки про темні й грізні сутності. Точного його значення отаманша не знала. Щось пов’язане із безсмертям.

«Навряд чи прибулець відчув різницю», — промайнуло в голові Танги. Тіронійка наказала собі не розгортати цю думку у складніші судження.

— Цілком вірно, — з незмінно безбарвною інтонацією підтвердила слова провидиці людина-лялька. — Тепер можеш відпочити.

Голова провидиці хитнулась, її очі згасли. З неї немов вийшло щось вперте, що надавало старезному тілу форми. Незграбною масою плоть провидиці осіла на ноші. З рота витікла цівка слюни.

— Ти вбив її? — не втрималась Танга.

— Вона стомилась. Дуже стомилась. Я її відпустив.

— У смерть?

— Смерті немає, Танго. Є лише інший спосіб буття. Щоправда, не настільки різноманітний, як цей.

— Що тобі потрібно? — Танга намагалась не дивитись на мертву провидицю.

— Для початку мені потрібно до Гірчичної пустелі. До міста Саїд.

— Це місто було зруйноване під час останньої революції. Там тепер ніхто не живе.

— Тоді мені потрібні руїни Саїду. Доправте мене туди.

— Ми підготуємо експедицію.

— І якнайшвидше, Танго. В мене обмаль часу.

Тіронія

(вибірка з історичної довідки для туроператорів)

Землеподібна планета Тіронія, третя в системі зірки Хаябуси (HD10647), була відкрита за допомогою Великого Місячного телескопа у 2095 році ЕП. Тоді ж отримала свою назву, яку придумав син одного з операторів телескопа. Було встановлено, що планета обертається навколо своєї зірки за сто дев’яносто шість земних діб.

Перші безпілотні апарати землян досягли околиць Хаябуси через вісімдесят років. Вони встановили, що Тіронія — пустельна планета з аргоново-азотною атмосферою, незначними підповерхневими запасами рідкої води і сезонними річками, які усі до одної пересихають у літній період. Тяжіння на її поверхні ледь перевищує земне, а сильне магнітне поле захищає поверхню від космічного опромінювання.

Завдяки значному нахилу осі планети відносно площини обертання навколо Хаябуси, температура в екваторіальній зоні коливається від плюс сорока градусів Цельсія до мінус вісімдесяти. Різка сезонність супроводжується пиловими бурями планетарного масштабу. Поблизу полюсів є території, постійно вкриті товстим шаром криги та сніговим покровом.