Каріна Дубініна - Ковбойське літо, Каріна Дубініна

Розділ 9. Таємний Маршрут Джека Джексона

Наступного ранку Томас прокинувся з відчуттям, що їхні пригоди ще далекі від завершення. Останні рядки зі щоденника Джека Джексона постійно крутилися в його голові. Він поспішив на ґанок, де дядько Гаррі вже переглядав пожовклі сторінки.

— Тут згадується «Загублене плато», — сказав Гаррі, показуючи дітям запис. — Джексон описує його як місце, де ковбої залишали частину своєї спадщини для тих, хто зможе дістатися туди.

Еллі, яку завжди захоплювали таємниці, запитала:
— Це може бути скарб?

Гаррі посміхнувся:
— Можливо, але найважливіше — це шлях, який приведе вас до мети. Чи готові ви випробувати свої сили?

Томас кивнув із рішучістю:
— Ми готові.

Гаррі уважно подивився на них і нарешті сказав:
— Тоді вирушаємо.

Маршрут був нелегким. Вони йшли вузькими стежками, долали кам’янисті схили та перетинали каньйони. Сонце палило, а вітер приносив із собою запах пустельної рослинності. Томас уважно слідкував за картою, яку залишив Джексон, а Еллі допомагала шукати орієнтири.

Після кількох годин подорожі перед ними з'явилося плато. Воно височіло посеред пустелі, оточене скелями, які наче берегли його таємниці. Гаррі пояснив:

— Для ковбоїв це було місцем збору й спогадів. Тут вони обмінювалися історіями й залишали підказки для майбутніх поколінь.

На плато вони знайшли великий камінь із вибитими символами. Томас і Еллі почали уважно його досліджувати. Раптом Еллі помітила, що одна з кам’яних брил виглядала зсуненою. Вона нахилилася і побачила невеликий отвір.

— Тут щось є! — вигукнула вона.

З-під каменя вона дістала старий сувій, загорнутий у тканину. Вони розгорнули його й побачили мапу, яка вела до місця, позначеного як «Гордість Ковбоїв».

— Це, мабуть, остання велика подорож Джека Джексона, — сказав Гаррі. — Його послання для тих, хто готовий довести свою витривалість і відданість.

Дорога була ще складнішою. Вони підіймалися вузькими скелястими стежками, перетинали стрімкі каньйони й долали непрохідні зарості. Гаррі постійно нагадував дітям:

— Справжній ковбой ніколи не відступає. Витримка й терпіння — ось що веде до успіху.

Після довгих годин шляху вони нарешті досягли місця, зазначеного на мапі. Перед ними відкрився вид на невелику долину, оточену високими скелями. У центрі стояла стара дерев’яна стела із вигравіруваною зіркою ковбоя.

На стелі висіла металева табличка з написом:
«Повага, честь і відданість — ось справжня Гордість Ковбоїв».

Гаррі, побачивши це, зупинився й урочисто промовив:
— Це місце було створене для того, щоб нагадувати про справжні цінності ковбоїв.

Томас прочитав слова вголос, і йому здалося, що він розуміє, про що йдеться. Еллі тихо сказала:
— Це не про золото чи скарби, правда? Це про щось більше.

— Саме так, — підтвердив Гаррі. — Гордість ковбоїв — це не матеріальні речі, а їхня відданість, хоробрість і любов до своєї землі.

Того вечора вони сиділи біля вогню. Томас і Еллі були сповнені почуттям гордості й глибокого розуміння. Дядько Гаррі подивився на них із усмішкою:

— Ви стали справжніми ковбоями. Сьогодні ви дізналися, що справжня пригода — це не тільки пошуки скарбів, але й відкриття самого себе.

Томас торкнувся амулета, який висів у нього на шиї, і зрозумів, що ця подорож назавжди змінила його. Попереду ще було багато шляхів і випробувань, але тепер він знав: справжня сила ковбоя — у його серці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍