Любава Олійник - Рея. Та, що дає НадІю, Любава Олійник

У дорозі, хвилювання, мов величезна хвиля, нагнітало з новою силою, і ми відчули, що, все-таки, щось трапилося, наче темна сила нависла над нами. Біля дому, як ніколи, було незвично багато людей, що створювало гнітючу атмосферу.

–Рею, ти також відчула якесь лихо? – схвильовано і надмірно серйозно звернулась до мене  подруга, відчуваючи близькість біди.

Я без зайвих слів кивнула, відчуваючи, як усе тіло тремтить. Гераклід, відчуваючи мій стан, вирішив відповісти, намагаючись хоч якось прояснити ситуацію:

–Весь вечір Рея була сама не своя, мов у лихоманці, а під час танцю навіть полум’я вирвалося з її долонь, а сама перетворилася на гарячу і неспокійну. Вогонь Вести сповіщає про небезпеку, – додав він, його голос був наповнений тривогою.

З наближенням до будинку на мене нахлинули туга і сльози, наче проливний дощ, вирвалися з очей, відчуваючи безмежний біль. Хотілося не просто плакати, а голосно ридати, наче з мене вирвали якусь частинку душі, залишаючи натомість лише порожнечу. Гераклід, як люблячий чоловік, м’яко обіймав і заспокоював, переймаючись моїм станом, наче розуміючи глибину переживань.

–Ми вже близько, все буде гаразд, – тихо шепотів на вухо Гераклід, намагаючись заспокоїти страхи.

Вийшовши з карети, наші найгірші сподівання, мов кошмар, виправдалися. До нас підбігла заплакана Селестія і повідомила, тремтячим голосом:

–Аквілія мертва, – промовила вона, наче вимовила смертельний вирок.

Це був як грім серед ясного неба, що розбив надії вщент.

Весталка… мертва…

Пауза, що була немов безодня, а потім мої сили покинули мене, і я вперше, наче підкорена невидимою силою, знепритомніла, відчуваючи, як світ занурюється в темряву.