Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

Глава ІV

 Герцог увійшов до мармурової зали в сподіванні побачити там Керіа. Як і минулого разу, він мріяв, що перед ним буде Керіа заплакана, розгублена, що вона буде шукати захисту в нього...

Але мармурова зала прийняла його холодом нетопленого каміна та одиноким мовчанням.

- Де! Де вона! Де це дівчисько!- не стримуючи гніву кричав Менсок.

Слідом за Аразі ввійшов Кардок, він мовчав, чекав наказу герцога. Очі Менсока Аразі палали, але погляд був розгублений, він наче шукав Кериа очима.

- Друже Кардок! Обшукайте увесь Кабор, кожен його камінчик! Візьми людей і ви повинні знайти її!- повернувшись до мессира Кардока вимовив Аразі.

- Я все зроблю, Ваша світлість! Ми знайдемо її. Мілорд, бій дуже вас виснажив. Перед тим, як почати пошуки, я накажу принести вина і запалити камін. - а потім додав із саркастичною посмішкою - Може приміряєте роль Властителя Кабора? Повечеряєте сидячі на троні?

- Дуже слушна пропозиція, мессир! - посміхнувся у відповідь Менсок і попрямував до трону.

- Шила! - голосно почав звати служницю Керіа Кардок.-Шила, принеси вина та баранини із сиром.

Він  підійшов до кімнати, де зазвичай відпочивала дівчина. Ногою вдарив у двері. Двері відчинилися, але в кімнаті нікого не було.

Кардок  почав ретельно перевіряти кімнату, але Шили в кімнаті не знайшов. Він підійшов до каміна в ньому горіло вогнище і це було дивно, бо якщо дівчина давно покинула свої покої, то і полум’я повинно було згаснути, бо ніхто давно його не підтримував. Мессир відчув крижаний дотик, обернувся і побачив відкрите вікно. Через нього вітер задував сніг, сніжинки танцювали, наче пряли тонку тканину, яка спускалась з великого вікна до кам’яного долу. Все в цій кімнаті здавалося зачарованим. В одній частині кімнати камін з полум’ям і поряд сніговий танок. Дуже тихо лунала мелодія, так тихо співають лише тумани. Але Кардок не звернув на це уваги, цю мелодію зміг би почути тільки чародій. Але вона заповзала у підсвідомість і чарувала.

Кардок знов повернувся до каміна, довго вдивлявся в полум’я і тут наче марево ... Язики вогнища почали малювати обличчя, стан дівчини. Він впізнав цей образ, то була Шила. Руки вогняної дівчини потягнулись до лицаря. Кардок відчув, як наче гарячий потік наповнює його тіло, він здригнувся і відскочив від каміна.

- Дивно, дуже дивно - подумав Кардок - мабуть, це вино, бо Шила проста служниця, а в каміні був звичайний вогонь.

Але тут його захопив у полон сніговий танок. Одразу чоловіка охопило друге відчуття, крига наче пробиралася по його тілу, він не міг ворухнути жодним м’язом. Кардок остаточно був наляканий і швидко вийшов з кімнати.

Коли кімната спустіла, від полум’я відділився силует дівчини. Поступово вогняний силует почав перетворюватись на маленьку чародійку Шилу.

- Чому ти не вбила його? Ти могла спалити або перетворити на крижану брилу Кардока - одразу спитало Полум’я Шилу.

-Я не вбивця.- різко відповіла вона

- Але аразійці винні в тому, що загинули чародії Співочого туману. - сперечалося з дівчиною Полум’я.

- Я не розумію, чому я винна стати відплатою? Ти навіть не кажеш мені хто я, ти досі не відкрив мені таємницю мого народження.

- Ще прийде час. Ти повинна вірити, що тобі підвладний вогонь, тобі підвладний крижаний холод, тобі підвладне дихання дракона.

- Я навіть не знаю своє справжнє ім’я - сумно зітхнула дівчина.

- Вігдіріс... “Вогняна душа”... Тебе звуть Вігдіріс- Вогняна Душа ... - ніжно, наче співаючи, промовив вогонь - Але це ім’я ніхто не повинен знати окрім меча дракона Олдера, ніхто не повинен його почути.

Маленька чародійка зробила крок назустріч полум’ю і ніби обіймаючи його, зникла.

 

Тим часом Кардок не міг відігнати від себе думки про кімнату Шили. Він майже загинув там і, на його думку, це було не спроста. Хтось був цім вогнем, тією кригою, яка володіла його диханням.

-Та невже це була Шила - роздумував мессир - цього бути не може, в котре кажу... не може!

Чоловік підійшов до вікна. На подвір’ї було галасне, солдати Менсока шукали Керіа, здавалося вони перемацали кожен камінчик замку. Герцог Аразі був дуже роздратований, він кричав, віддавав накази.

Тим часом до зали зайшов Ромуель. На ньому вже не було обладунків. Хлопчина був вдягнений в сорочку з тонкого льону і чорні штани, шкіряний пояс із застібкою в формі дракона стягував сорочку та робив дуже помітною і тонкою, порівняно з плечима, талію.

- Менсок не знайде тут Керіа - промовив молодший герцог.

- Мене зараз турбує не Хранителька, дивні речі робляться в кімнаті Шили.- відповів Кардок.

- То я подивлюсь - зухвало відповів Ромуель - Ти так про неї розповідав, наче вона найпрекрасніша повелителька чародіїв.

Ромуель саркастично посміхнувся і пішов до покою Шили.

- Якщо я знайду її, я перевірю як вона вміє чаклувати вночі - виходячи із зали зі сміхом кинув парубок.

 

Ромуель зайшов до кімнати Шили. Полум’я в каміні було спокійним, тихенько потріскували вогники. Він підійшов до каміна, протягнув долоні до тепла, чомусь схотілось посміхнутись. Тепло яке йшло від каміна було лагідним, наче дівчина. Язики вогню несподівано стали більшими і гарячішими.

- Ти не повинна нікого жаліти - юнак не почув, а наче відчув голос з середини полум’я.

- Я не хочу його вбивати, я не хочу його лякати - це вже був дівочий голос. Він здався Ромуелю знайомим.

- Ти повинна бути безжальною! - голос з середини полум’я ставав все більш наполегливим.

Ромуель не міг поворухнутися. Але тільки подумав:

- Я чую вас! Я впізнаю голос дівчини!

-Він чує нас!? - здивувався голос з вогню...

Вогонь несподівано згас, ніби хотів сховатися.

Ромуель відійшов від каміна, покрутив головою, наче хотів прогнати наслання, та одразу велика кількість питань і думок промайнула в його голові.

- Ну ось вам. А я хотів спробувати губи цієї дикунки на смак, а мені примарилось, що вона із полум’ям хочуть мене вбити. - посміхнувся про себе хлопець.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍