Наналі Найт - Таємниця лісу Залленс , Наналі Найт

 Рано вранці, в будинок стукає Дорман. Ніколас відкрив йому, той був з великою сумкою через плече.
-Доброго ранку, мандрівники.-привітався він, хоча поруч був тільки містер Амстронг.-Готові до подорожі?
-Стривай, я ще навіть дітей не розбудив.-роздратовано відповів йому той.-Ти чого так рано?
-Я просто не подумав, що ви стаєте пізніше.
 Містер Джо потер лисину на голові й посміхнувся.
-Тоді сідайте.-сказав Ніколас.-Чай будете?
 Чоловік кивнув і сів за стіл. Поки на кухні на плиті кипів чайник, батько пішов будити своїх синів. Через якийсь час повернувся на кухню разом з ними і зняв з плити чайника. Хлопчики сіли за стіл.
-Доброго ранку, містере Джо.-привітався Шон.
-Доброго ранку, малюки.-радісно казав Дорман.
-Так ви проведете інструктаж?-спитав відразу Аарон.
 Дорман кивнув головою.
-Під час сніданку все розповім. А зараз принеси мені карту міста.
 Хлопець кивнув, підвівся і пішов у кімнату. Повернувся зі згорнутою карткою в руці. Він вручив її чоловікові.
 Містер Джо розклав карту на столі і блюдцем з-під печива закріпив на столі. Потім дістав із своєї сумки другу карту міста і теж розстелив.
-Навіщо нам дві карти?-запитав Шон у нього.
-Ми розділимося, щоб швидше все зробити, а для цього і потрібні дві карти, щоб все відзначати. ​-розповів чоловік, дістаючи простий олівець з сумки.
 Він показав олівцем у глиб лісу.
-Ми розділимось, і кожен піде в різні боки. Я буду з Аароном, а ти, Ніколас, з Шоном.
 Саме містер Амстронг подав обід дітям і вручив чай ​​гостю. Сам сів поруч із ним.
-Кожен повинен оглянути по кілька будинків з кожної сторони. -продовжив містер Джо.-Зрозуміло?
 Усі кивнули.
-Щодо монстрів, то тут просто.  Бачите червоне чудовисько, зупиніться або йдіть тихо.  Воно не бачить, але дуже добре чує.
-Що буде, якщо попастися?-запитав Аарон.
-Він побіжить за тобою, схопити у заручники. Назавжди.
 У хлопця у горлі пересохло, не знав, що сказати.
-Синій, навпаки, наш порятунок. Якщо він торкнеться вас, то ви повернетеся назад сюди.
 Дорман зробив ковток гарячого чаю. Поклав чашку назад на стіл.
-Давайте домовимося, що якщо все йде за планом, то зустрічаємося тут. -він вказав кінчиком олівця в глиб лісу.-Чекаємо на всіх.
-А що якщо не за планом?-спитав Ніколас.
-Вирушайте за допомогою синього монстра назад і чекайте біля сходів.
-Але як ми зрозуміємо, що хтось із нас ще не пішов з того світу?-поцікавився Аарон.
 Чоловік здивовано глянув на нього.
-Точно, я до цього не здогадався.
 Вони почали думати, водночас поїдаючи свій смачний сніданок.
-А що, якщо використовувати пістолети іграшкові як сигнал?-запропонував Шон.
-Не думаю, що підійдуть.-відповів Дорман.-Дитячий пістолет і далі двох метрів не почуєш, а місто не маленьке.
-Робочі може і ні.-втрутився старший брат.-Але нам батько купив бракований набір. Ми це зрозуміли, коли стріляли з них у дворі з Шоном.
-Тоді навіть вся поліцейська ділянка з кінця міста почула постріли.-не радісно згадував Ніколас.
-Тоді можна. Стріляти, коли прийде небезпека і вам треба йти, чи зрозуміли?
 Усі кивнули Дорману та продовжили снідати.
 Після сніданку Шон взяв із собою свій рюкзак. Поклав туди карту з олівцем та іграшковий пістолет. Дорман зробив також.
 Четверо вирушили до лісу. Попереду йшов Дорман, а колону закінчував Ніколас. Дорогою до лісу, Шон побачив своїх однокласниць. 
 Це були Мелані та Кетрін. Вони йшли до школи в гарних блузах та штанах. Хлопчик зрозумів, що вони його помітили, і той приховав обличчя. Пішов швидше.
 Зайшли до лісу, після нічного дощу земля стала сирою і прилипала до взуття. Шон помітив, як його брат постійно оглядався в різні боки.
 Аарон завжди так робив, коли відчував якусь небезпеку.  Хлопчикові ці передчуття не подобалися.
 Чоловіки та хлопчики намагалися не відставати один від одного. Голоси в голові Шона стали голоснішими, ніби хтось говорить йому прямо у вухо. Уже знайшли посеред лісу ті самі загадкові сходи.
-І що нам робити?-запитав Ніколас у Дормана.
-Просто зістрибнути зі сходів і все.-відповів той, обертаючись до Шона.-Малюк, покажи їм.
 Хлопчик уже хотів забратися на сходи, як брат відразу зупинив.
-Почекайте!-вигукнув стривожено Аарон.-Може придумаємо сигнал на випадок, якщо потрібна допомога?
 Джо обернувся.
-А це гарна ідея. Давайте тоді один постріл коли повертаєтеся самі назад, а два-потрібна допомога.
 Усі кивнули покірно у згоду. 
-Добре, Шон показуй.
 Хлопчик кивнув заліз на сходах на самий верх. Обернувся спиною до прірви і позадкував назад.  Впав у жменю осіннього листя. 
 Батько підбіг до сина та взяв на руки. Шон був у відключці.
-Шон? Ти мене чуєш?-питав Ніклоса, потім обернувся до Дормана.-Що з ним?
-Не турбуйтеся, підсвідомість пішла в той світ, але якщо ви не поспішаєте, червоні можуть забрати його.
-І що тоді?-тихо запитав Аарон.
-Його тіло зникне звідси.
 Старший брат проковтнув і глянув на сходи. Він хотів іти за молодшим, але містер Джо притримав його за плече.
-Спочатку нехай піде твій батько, потім ти і я за вами.-чоловік повернувся тепер до батька хлопчиків, який притримував молодшого на руках.
 Ніколас спочатку дивився на Шона, потім поклав його трохи далі від листя. Сам заліз на східці і дивився вниз.
-Мені точно потрібно саме лягти в них? -запитав у Дормана той.
-Можеш і стрибнути на ноги, але ти все одно заснеш і плюхнешся обличчям у листя.-ввічливо і з усмішкою відповів він.
 Чоловік на сходах видихнув і приготувався як школяр на нормативах до стрибка: зігнув коліна і виставив руки перед собою. Аарон з цікавістю розглядав батька у такій позі. Не думав, що він вважає за краще стрибати ще шкільним способом з уроків фізкультури, яким вже не один рік точно.
 Ніколас різко підняв руки вгору і завів назад за спину, нагнув тіло вперед і стрибнув. Приземлився на напівзігнутих колінах і в ту ж мить впав обличчям у жовтогаряче листя, не рухався.
-Чудово, а тепер допоможи перенести твого батька.-звернувся з проханням чоловік до Аарона. Вони взяли чоловіка і перетягли неподалік Шона.
 Хлопець від втоми важко дихав, але міг триматися на ногах.
-Тепер ти.-пролунав голос за спиною, який кинув у тремтіння Аарона.
 Він невпевнено попрямував до вершини сходів і завмер.  Його мучили думки, цікавість і страх. Страх невідомості.  Останнім часом таке відчуття було, коли мама зникла безвісти.
 Раптом його хтось штовхнув уперед і Аарон полетів униз.  Спочатку злякався, але як тільки побачив містера Джо, трохи заспокоївся. За секунду впав у неглибокий сон.
 Дорман знову спустився і насвистуючи мелодію, прибрав хлопчика посеред поля падіння.
 Повернувся і піднявся східцями. І розвів руки та обернувся спиною до прірви.
-Я знайду тебе, доню, тільки потерпи ще трохи.- прошепотів він і впав у листя спиною.