S Batura - Квася і Миколик, S Batura

Микола прицмокнув від неприборканих фантазії.

Тим часом до зали скочила Квасолина з канделябром у руці.

— Це про які сорочки ти тут лепечеш, гуляко нещасний?!

Здавалося, що очі жінки розжареного від обурення обличчя заіскрилися.

— Ти що, порушив дієту? Задушу, як Вацлав Жевуський! І спільників твоїх не пожалкую, бо мені всі плани сплутали.

Вогонь на свічках канделябра сіпнувся, а туристи кинулися хто куди. Одні полізли під столи, інші почали ховатися в обладунках колишніх героїв та аристократичних меблях. Однак були й особливо перелякані, серед них і вгодований бичок. Микола довго не думав, правда, зважаючи на важкуватість, скочив у вікно останній, хоча сполохано вигукнути встиг:

— Покійна Марія в залі! Вона прийшла нас за-ду-ши-и-и-ти!

Чоловік зник у темряві, й почувся хруст розлогої липи.

— Яка ще Марія? — недовірливо озирнулася Квасолина. — Не боюсь я привидів. Нехай вони мене лякаються!

Жінка геть розійшлася:

— І взагалі, тепер у мене купа грошей, Миколик шию звернув. От продам пекарню та всі його магазинчики з джипом і куплю собі тут палати. А може, й цілий замок. Хто знає, скільки там у покійного чоловіка грошенят назбиралося. З часом тутешні привиди служитимуть мені й від туристів доходу вистачить.

— Нічого не вийде, панночко, — раптом почулося неподалік. — У тебе інша доля.

— Хто це? — негайно замахала Квасолина канделябром на всі боки.

Проте зала виглядала абсолютно порожньою. Туристи у схованках сиділи мовчки й боялися поворушитись.

— Хто це? — повторила жінка. — Майте на увазі, я нікого не боюсь.

Її голос відчутно затремтів.

— А я тебе лякати не збираюся, — уже зовсім з іншого куточка пролунали слова. — Просто хочу напоумити, поки не пізно. Твій Миколик простий, але вірний чоловік і бездоганний сім’янин. Ти навіть не знаєш, яке тобі добро перепало.

Голос знову змінив своє місце перебування, змусивши Квасолину хвилюватися ще більше.

— Це тобі не Вацлав: той заглядався на дівчат, а потім простягнув на мене руки.

— Простягнув руки, — заворушила неслухняними губами жінка з канделябром.

— Авжеж, — надійшла відповідь. — Усе так швидко відбулося, що я навіть не встигла отямитись. Тож не шукай свого щастя за полем, роздивися довкола.

Враз Квасолина послухалась і почала роздивлятись навкруги, та лише для того, щоб забратися геть.

«Двері… Двері — єдиний вихід», — подумала жінка, яка виявилася зовсім не готова стикнутися обличчям в обличчя з привидом Марії.

Однак це все одно сталося. Хутко обернувшись, вона майже носом клюнула тендітну дівчину років шістнадцяти з блідими щоками та синьою від удушшя шиєю.

— Привид… Справжнісінький привид… — ледь вичавила з себе Квасолина та відчайдушно додала: — Рятуйте!

І повторила зухвалий вчинок Миколи.

Туристи у схованках нічого не бачили, але добре чули зойк та хрускіт гілляк розлогої липи.