Ірина Скрипник - Маркус, Ірина Скрипник

Увійшовши до будинку, він подивився на всі боки, а потім розчинився в повітрі. Тоді я лише зітхнув і увійшов всередину. Сподіваюся, хоча би це не стане його новою звичкою. Якщо Лукас так постійно розчинятиметься в повітрі, це лише додасть мені нових проблем.

Я підійшов до столу на кухні і зачерпнув собі у склянку воду з відра. Як же давно я вже не пив звичайної води! Цікаво, чи її смак якось змінився за цей час? Я підніс склянку до рота, як раптом переді мною з'явився Лукас. Від несподіванки я впустив склянку. Вода пролилася на підлогу.

——— Не думав, що ти злякаєшся, — виправдовував він.

Я лише мовчки підняв склянку і знову зачерпнув воду. Якби я був людиною, моє серце точно цього б не витримало.  

——— А пам'ятаєш, як ти казав, що допоможеш мені зробити так, щоб усі переді мною ставали навколішки? Думаю, зараз я вже готовий до цього. Чи присягнешся ти мені у вірності?

Я знову впустив склянку. І що за шалена ніч сьогодні? Я навіть не можу спробувати, яка вода у цих краях! Зміг лише стомлено подивитися на Лукаса. Він продовжував говорити далі:

——— Тільки я хочу, щоб ти присягнув на вірність не тому старому Лукасу, який був ще вчора, а новому мені! - казав він з блиском в очах.

——— Ти, здається, казав, що хочеш, щоб я називав тебе новим ім'ям, але ти не сказав, яке ім'я ти собі вибрав. 

———  І справді, це проблема, — знизав плечима Лукас. - Подивимося, що тут є! 

Він почав ходити по кімнатам, перериваючи всі речі, а я дивився на нього і не міг відірвати свого погляду. Він ніби став іншим. Спокійнішим, впевненішим, загадковішим і більш… привабливим? Я йшов за ним по дому, вивчаючи його нову ходу та його жести. Я спостерігав за ним із трепетом у грудях. 

Несподівано ззаду почулися кроки. Я обернувся і побачив кількох людей з вилами та сокирами. Вже було почав закликати свій меч, але вони раптом упали всі замертво на підлогу. Я здивовано глянув на Лукаса. Це він зробив? Він перебирав якісь книги і навіть не обернувся.

——— Вони заважали мені, — прошепотів він, наче прочитавши мої думки.

Чи він справді міг читати мої думки? Які можливості тепер доступні йому? Що він може робити, а що – ні? І коли це він навчився читати? Чи він там розглядає малюнки?

———  Карлос, — знову прошепотів він. — Хочу, щоб ти тепер мене так називав. 

——— Гаразд, — погодився я. 

Після цього він вийшов надвір і подивився на небо. Я також підвів голову, але нічого не побачив там. Тільки коли він перевів свй погляд на мене, я зрозумів, у чому справа. Його очі знову почорніли. Це могло означати лише одне.

——— Він уже знає... Він кличе мене...

——— Ні, — заперечив я, — не йди до нього! Він же хоче тебе з'їсти!

Але Лукас лише посміхнувся і підійшов до мене ближче.

——— Таке просте заклинання на мене не спрацює.

Від його слів по моєму тілу пробігли мурашки. Я покликав меч, але він вихопив його з моїх рук і розламав лезо на дві частини.

——— Я, здається, казав тобі, що не хочу бачити це в руках.

——— Але, Лукасе…

——— Ні, не Лукас! Скажи правильно!

——— Карлос?