Ірина Скрипник - Маркус, Ірина Скрипник

Розділ 5. І полилася кров

Він засміявся і зробив кілька кроків назад, а я завмер на місці. Я тільки встиг кілька разів моргнути, як за його спиною виникли два витончені і ніжні крила. Вони були з плавними вигинами, готовими нести його на великі відстані. Кожне перо було прозорим і світилося, наче воно володіло власним джерелом світла. Карлос почав плавно підніматися в повітря, і я відразу схопив його за ногу, намагаючись утримати. Але не зміг. Мій ангел відлетів від мене просто на зустріч власної смерті. Ось тільки я не хотів здаватися. Я надто довго дбав про нього, щоб тепер дозволити йому зробити такий необачний вчинок.

Я побіг уперед, намагаючись наздогнати маленьку крапку в небі. Біг з усіх ніг. Час від часу я намагався покликати свій меч, але він не відповідав мені. Мабуть, Лукас... тобто Карлос, зламав його остаточно. І як він тільки міг стати настільки сильним? Ще недавно він плакав ночами, а тепер летів, щоб битися з тим, хто хоче його з'їсти? Він виглядав уже на 12 років, але скільки часу минуло насправді? Коли він встиг так змужніти? Його самовпевненість погубить його! Я не міг допустити цього!

Я біг, ледве встигаючи за ним... Коли я, нарешті, прибув до того місця, куди він летів, то зрозумів, що все ж таки дарма хвилювався. Карлос впевнено стояв босоніж на снігу, стискаючи горло того, хто обернув його у вампіра. Той намагався щось погрожувати йому, але це не дало жодного ефекту. Замахнувшись, Карлос швидко проткнув другою рукою його грудну клітку наскрізь і відпустив горло. Противник впав на сніг. Тоді Карлос направив дві руки в його сторони і вогонь оточив їх двох із усіх боків. Я погано бачив, що відбувалося потім. Мого маленького темного ангела не було ніде видно. Я чув тільки, як хрумтів сніг… Ці кілька хвилин здалися мені вічністю…

Зрештою, він з'явився. Неспішно пройшов крізь вогонь із опущеною головою і зупинився біля мене.

——— Ти так і не присягнув мені у вірності.

Я без зайвих запитань став перед ним на коліна і обережно поцілував руку, яку він простяг у мій бік. Я й так був вірний йому вже довгий час і думав тільки про нього, але зараз він захотів побачити цоьму підтвердження. Я був лише «за». Заради нього я зроблю все, що завгодно, ким би він не став у майбутньому. Якщо тільки він дозволить мені…

——— У нашому світі не повинно існувати такого чудовиська. Я — породження темряви, яке має бути знищено. Інакше нашому світу настане кінець, — так він сказав мені одного разу.

Напевно, тільки зараз я зрозумів зміст цих слів. Але навіть якщо це означатиме, що я повинен піти за ним у пекло, я зроблю це, не замислюючись. Мій ангел темряви... Він дивився на мене холодним і суворим поглядом, як дивляться шляхетні пани на своїх слуг. Це змусило моє серце битися швидше. Його зарозумілий погляд зводив мене з розуму. Він начебто був тим самим, але водночас став іншим лише за одну ніч. Чи, може, його перетворення тривало набагато довше, але я відмовлявся помічати очевидні зміни в ньому? Дивлячись йому у вічі тоді, тієї ночі, я вперше захотів його. Немов відчувши це, він прибрав руку і відвернувся від мене. Це була його відповідь на всі мої почуття до нього. Звичайно, на що я тільки міг сподіватися?

Я перевів погляд і побачив, що вогонь вже погас. Тільки обвуглене тіло лежало на землі, як похмуре нагадування про те, що було тут зовсім недавно. Запах гару і диму все ще відчувався у повітрі, викликаючи неприємне печіння в горлі та носі. Не відчуваючи ні краплі жалю, Карлос підійшов до тіла і штовхнув його ногою, ніби перевіряючи, чи воно все ще живе? У відповідь пролунав ледь чутний хрипкий голос, що переривався нападами кашлю.

——— Якщо ти зараз не доб'єш мене… Я повернуся за тобою… Я помщуся…

Карлос лише усміхнувся у відповідь. Його очі блиснули зловтіхою. Він сів навпочіпки поруч із тілом, дивлячись прямо в обличчя своєму ворогові:

——— Я чекатиму твого повернення, мій творець.

Той знову закашлявся, виплюнувши криваву піну, і ледве вимовив:

——— Не смійся з мене… Ти пізнаєш біль… Ти проситимеш мене про пощаду… Я повернуся за тобою…

Але Карлос ніяк не відреагував на ці погрози. Він повільно підвівся і глянув на мене. В його очах не було жодної краплі сумніву чи страху, тільки холодна рішучість. Під його пронизливим поглядом я відчув, як щось всередині мене стислося, наче натиснув якийсь кулак.

——— Яке найближче місто до нас? — спитав він, не зводячи з мене погляду.

Я замислився на мить, намагаючись згадати карту:

——— Рохтельберг? - Невпевнено промовив я.

Карлос кивнув, вдоволено посміхаючись.

——— Дуже добре, давно мріяв там побувати.

Після цих слів він почав створювати свій перший портал. Світло і тінь переплелися, формуючи коло, яке поступово ставало все яскравішим. Підійшовши до нього, Карлос обернувся до мене і спитав:

——— Ти йдеш?

Я відчув, як легкий холодок пробіг по спині від його погляду, і мимоволі кивнув:

——— Так звичайно.

Тоді Карлос примружився і його тон став більш вимогливим.

——— Скажи правильно: «Так, пане, я піду за вами».

Я повторив. Тільки після цього він увійшов до порталу. Я пішов за ним.

Ранній ранок огортав Рохтельберг, величезне місто на заході Маленького Арканічного Королівства. Перші промені сонця важко пробивалися крізь густий серпанок, а на вулицях почали з'являтися перші роботяги, готові до нового дня. Їхнє рутинне життя ось-ось мало початися. Всі вони поспішали зануритися в нього якнайшвидше.

Але, вийшовши з порталу, Карлос розставив руки убік і з грацією хижака рушив уперед. Кожен будинок, повз який він проходив, з гуркотом падав на землю, піднімаючи хмари пилу та уламків. Люди в паніці вибігали на вулиці. Їхні обличчя були сповнені жаху. Вони не розуміли, що відбувається. Життя в місті раптово зупинилося. Ніхто більше нікуди не поспішав. Була тільки одна мить, і ця мить належала найстрашнішому чудовиську того часу. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍