Олександр Кваченко - Невідома планета, Олександр Кваченко

Ящірки ринули в дірку, такі ж невеликі, як і зустріті на сьомому рівні. Якби вони були швидше і спритніше — я потрапив би в найнебезпечнішу палітурку, але їхні рухи та стрибки виявилися навіть повільнішими, ніж у їхніх звичайних незмінених родичів, сила тяжіння на цій планеті, напевно, більша, ніж на їх рідний. Голкометом Філа стріляв у дірку на ґратах, а другим вибивав тих, що прорвалися і відступав.

— Я йду на допомогу тримайся. - передав по зв'язку Тех.

Спочатку ящірки текли суцільним потоком, я збивав хвилі та добивав підранків. Помічаючи цього разу собі техніку, що дозволяє ефективно боротися з бездумними чудовиськами. Але потім проскочило кілька і потік посилився. Я все відходив, крок за кроком, вже був поряд коридор. Ящірки, легко пересуваючись по стінах, і в їх діях легко простежувався чіткий бойовий порядок. Нападали по четверо: знизу, ліворуч, зверху і праворуч, і поки боролися передні, задні грізно шипіли та намагалися заскочити під ноги, але постійно штовхалися. Можливо, вони звикли до просторів та спільного нападу, тут у замкнутому просторі це не працювало, але швидше за все, вони просто так не звикли воювати, або вважали таку тактику найбільш ефективною.

Я активно користувався їхньою передбачуваністю, планомірно вибиваючи нападників одного за іншим, постріл труп і т.д. тримаючи відстань пару метрів між нами. Відступаючи на крок-два, поки не настав час повертати, і ще голки закінчуються. Раптом грати заскрипіли та завалилися на купу ящірок, давлячи їх, на третій рівень влізла велика ящірка. Відстріляв останні голки й дав деру за поворот, намагаючись перезарядитись. Ззаду вдарили псі хвилею, мене трохи повело, але я продовжував тікати. Зараза.

— Мік не можу прорватися на сьомому рівні їх багато, відходь. - передав по зв'язку кіборг.

Я добіг до патрульного дроїда, що відступав, і як тільки я пішов з лінії обстрілу він відкрив вогонь. Поливаючи ящірок, що наступають, щільним вогнем. Справи у нас йшли не дуже добре. Якими б не були незграбними ящірки, вони тяжко, з втратами, але просувалися вперед, просто не вистачало вогневого валу для їхньої зупинки. А потім вискочила здорова ящірка з псі захистом і поперла як танк, який не пробивав дроїд. І я побіг, в технічний тунель через кімнату, щоб обійти аномалію третього рівня. Ззаду долетіла ще одна псі хвиля, яка мене трохи дезорієнтувала, я не вписався у двері, приклався об одвірок дверей і впав на порозі. Розвернувся, ящірка перекинула і гризла дроїд і поглядала на мене. Решта натовпу бігла не в мій бік, а в аномалію тварин, з якими я бився на третьому рівні, її мембрана мерехтіла. Вони тут що у гості один до одного ходять – подумалося мені. Я поповз за двері, не відриваючи від неї очей, та подивилася на тварин що біжать в аномалію потім на мене, ще раз на біжучих, виплюнула дроїда і пішла до мене.

Схопився, продовжуючи з правої руки стріляти, а лівою намагаючись зачинити двері. Псі удар, голки відскакували від тварюки. Вона побігла, двері вже майже зачинилися. Удар у двері. Мене трохи відкинуло, але двері витримали, їх перекосило і заклинило. Ящірка продовжувала ламати двері та вже частково було помітно голову. Я стріляв не перестаючи, доки не скінчилися голки, другий я десь втратив. Тварина вже могла просунути голову в кімнату, і я зважився дістати клинок. Ящірка кинулася з розгоном, але ще більше зігнула двері, просунулась на кілька сантиметрів і застрягла. Ось він шанс, але вона вдарила псі. Не знаю, що сталося наступного моменту, але камінь на клинку, здавалося, ввібрав усю силу псі удару і блимнув. Ящірка, мабуть, чекала, що я відключусь або чекала іншого ефекту, а я не розгубився і тицьнув її в бік голови клином, раз, другий, третій, колов у очі в шию без перерви. Знову псі удар, знову блимнув камінь. Клинок добре проникав у тіло, потім у мене його вирвало з руки та тварюка зникла з дірки. Я розвернувся і дав деру.

Впорався тут самому і без зброї не було шансів. Мабуть, що так, відступ — найрозумніше рішення.

Інтерлюдія. Місто. 

В апартаментах готелю одного з голів кланів кочівників йшла цікава розмова. Були присутні п'ять членів роду та Аса. Один зі старійшин вирішив уточнити питання, яке його цікавило.

— Ми вивчили твій звіт, там усе розписано. Розкажи свою персональну думку про них Аса.

— Іс схожий на нашого будь-якого жителя міста, він місцевий, а ось Мік багато в чому не розуміється, хоча намагається виглядати своїм, третього я не бачила. Міка видає і зовнішність, і манери, і відсутність знань з простих речей, він не з цього світу.

— Ще цікава речовина була знайдена в їхньому волоссі, витягнутому з душу. Аналізи підтверджують, що вони розморожені в період одного-двох календарних циклів тому. Речовина, знайдена в обох хлопців, у Міку його більше і його організм, така підозра, був омолоджений саме цією речовиною. Нам би основу для детального аналізу, якщо є можливість дістати – відзвітував один зі старійшин.

— У пустелі помічені чужинці, котрі переслідували корабель, попередньо це були бандити. Розвідане місце бою на березі висохлого моря, розбиті бандити пішли у бік форту, де у хлопців база. За ними були відправлені слідопити, звіт прийшов вранці, бандити розбиті, пересилаю відео розбитої колони на околиці селища. Це не поправна шкода бандам, вони відновлюватимуться мінімум пару років. У мене все, викладку щодо всіх інших пунктів я надав у звіті. – прочитав старійшина, відповідальний за розвідку.

— Підсумок можна і треба з ними працювати, використовувати у своїх планах з урахуванням наших інтересів. Але не забувати, що вони для нас чужі, а слова їх перемінні, як вітри в пустелі.

Інтерлюдія. Пустеля.

У зруйнованому селищі проходила рада бандитів.

— Хто буде за це відповідати – кричав один із босів – у нас вже немає ударного угруповання. Були залучені всі сили, але ми маємо у результаті повне знищення. Вже поповзли сухі, що нас треба міняти. Ми закостеніли, кажуть у банді. – лютувався він. – Ви знаєте, чим це загрожує. Я це вам без фені розповідаю зрозуміло, суки. Шукайте, де ми провалилися і потрібно виправляти ситуацію.