Ксенія Демиденко - Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко

—    Ти вчора поводився, як абориген. Як з тобою мама жила? Я б на її місці за тебе ніколи заміж не вийшла.

—    Я знаю, ти б за Рому вийшла!  Мама ніколи не жалілася. Нормально я поводився, - Ліля  мала сильний характер, тому вміла протистояти моїм танкоподібним методам вирішення питань.

—    Коли ти прийшов додому, п’яний, як чопок, і заявив, що знайшов жінку своєї мрії, я отаке чудила? – видно, у Ніни сильно накипіло. Раніше вона  мене не  чихвостила з серйозним обличчям і потужним запалом. – Я тобі весілля організувала, слова кривого не сказала на адресу твоєї  дружини…

—    Бо Свєта нормальна! – правильний мужик завжди має захищати свою дружину.

—    Ти хочеш сказати, що Рома ненормальний? Принаймні, адекватніший, ніж ти, - а  оце образливо. Мене давно вже з Ромою ніхто не порівнював.

—    Нін, доця, я ж тебе дуже люблю,  хочу лише найкращого,- останнє звернення до її розуму й глузду.

—    Тоді прийми мій вибір. Я – щаслива! – вона це так емоційно вигукнула, що  перехожі масово обернулися.  Двоє чоловіків ледве шиї  не звернули, обернувшись,  о-о-о-о, слина потекла, очі заблищали.  Ромич правий – треба ховати, бо поцуплять.  Ото нехай тепер і оберігає свій і мій скарб.

—    Розкажи мені про того Соколовського. Що за кент?  - поміняв тему, купив  два морозива й одне простягнув  доньці.

—     Я зрозуміла, чого ти від нас з Ромою відчепився. Тепер ти Соколовським  щільно займешся? Починаю співчувати Андрюші, -мої дії такі очевидні? – Ви з Ромою там його не прибийте випадково в пориві гніву. Таньчиному малому тато не завадить.

—    Я ще подивлюсь на того «тата». Мені які –попало  зяті не треба, - заявляю серйозно.

—    Ага, проведи його усіма колами пекла.  Як у казках:  із загадками, лабіринтами, сумнівними завданнями. Якщо ти Ромі таку головомийку влаштував, то Соколовський здуріє від твоїх заморочок… Аж страшно подумати, що  він стане Таньчиним чоловіком  і ми породичаємося…

—    Не факт! – красномовна Нінчина характеристика цього щогла дозволила виставити  серйозний   напрямок дій – вибити компенсацію за нанесену моральну шкоду й не дозволити  зіпсувати життя Тетяні. Тим паче, я не помітив, що нова донька Таня горіла бажанням  зв’язувати свою долю з цим  мажориком.

—    А давай на Високий замок  запремося? – щось в мені прокинувся дух авантюризму. – Зробимо там  селфі й подратуємо Ромку, а?

—    Тату, ти невиправний! – скривила носика, але  не відмовилася від авантюри, уточнивши: - Потім не плач, що тиск підвищився. Якщо що, у мене є валідольчик і водичка!

—    Ага, значить  Рома не старий, а я по-твоєму не здатен на оцю гору піднятися? – питається, чого не ходилося по тому Львову? Навіщо подвиг здійснювати? Що й кому доводити?  І все заради того, щоб задертися на гору, подзвонити звідти Ромі й подражнитися.  Не знаю, чи  то  втік він з нудного заходу, чи завершилася основна частина, але  через  годину  ми вже  вешталися Львовом утрьох, як в старі добрі часи.