Яна Паувел - Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

Від чогось волосся на потилиці Шейна стало дибки.

— Коли кажеш, ви відмітили цього духа? — повернув його до реальності голос одногрупника.

****

Андрея ніяк не могла вгамувати тремтіння, що охопило усе її тіло. Офіційний виклик на допит це вам не жарти. За звичних обставин у неї було б три дні, щоб приготуватися до нього, але директор вирішив покінчити з усім якомога швидше. Але не це найгірше у цій ситуації. У виклику чітко було зазначено про присутність менталіста.

— Не хвилюйтеся так сильно, — помітила її нервозність викладачка. — Чи вам є що приховувати?

Андрея внутрішньо здригнулася усім тілом і розтягнула губи в неприродній усмішці.

— Просто, нас уже допитували, — максимально невимушено мовила вона.

— Таке трапляється, — не оглядаючись промовила жінка. — Мабуть, виявили нові докази. Або хочуть уточнити інформацію.

Угу… І саме тому допит проводитиметься за участі менталіста. Андрея ледве дихала, від страху. І чому усе це має відбуватися саме з нею.

Просто контролювати думки… Так, їй треба просто контролювати свої думки…. Дівчина глибоко вдихнула і стиснула руки в кулаки. Лірен говорив їй, що про все подбав. Ніхто не зможе прочитати її спогади… Вона навіть пережила тимчасову амнезію через це…

Боги, краще б вона нічого не згадувала… Вони нарешті дійшли до пункту призначення, і жінка, що супроводжувала її зупинилася, щоб відчинити перед нею двері.

Андрея непомітно витерла спітнілі долоні об штани і, борючись з нудотою, зайшла в аудиторію. Чому обрали саме аудиторію вона зрозуміла, щойно переступила поріг. Всередині уже було чимало студентів, і всі вони якось дивно подивилися на неї, щойно вона зайшла.

Ці погляди… Вони точно знали її, інакше не дивилися б так. Андрея мовчки підійшла до найближчого стільця і сівши на нього зціпила тремтячі руки в замок. Ще деякий час в аудиторії панувала тиша.

Поступово розмови відновилися, і під шум людських голосів страх почав відступати. Було б гірше, якби вона була єдиною, кого викликали на допит.

Схоже, це одногрупники Аніки. Якщо так, то справа, ймовірно, пов’язана з Гарольдом Ноксом.

Достатньо опанувавши себе, дівчина озирнулася довкола. Один викладач біля дверей і викладачка позаду за останньою партою. Скоріш за все вони виступатимуть в ролі опікунів під час допиту. Наглядатимуть, щоб менталіст не зловживав своїми силами…

На мить знову повернувся страх, але Андрея змусила себе заспокоїтися. Вона почала оглядати студентів. І ті мали скоріше роздратований вигляд, ніж наляканий. Якщо не зуміє опанувати себе, викличе підозри.

Тихо вилаявшись собі під носа, вона заплющила на мить очі і глибоко вдихнула. Не можна виділятися… Не можна демонструвати страх. І все ж вона здригнулася усім тілом, коли на її плече лягла важка чоловіча долоня.

— Давно не бачилися, — насмішкуватий тон вкупі з глумливою посмішкою змусив її насторожитись.

Пересмикнувши плечима, Андрея позбулася руки хлопця і невдоволено глянула на нього знизу вверх.

— Не думаю, що ми були друзями раніше, — повернувши йому посмішку відповіла вона і хлопець хмикнув, шепнувши щось собі під носа.

 Це уже було очікувано. Після зустрічі з тіткою Шейна, Андрея знала, що магічні атаки на неї не діють – Лірен постарався. Втім, бачити розгублене обличчя перед собою все ще було приємно.

— Як необачно з вашого боку – застосовувати атакуючу магію на очах викладачів, та ще й перед допитом.

Хлопець поспішно озирнувся довкола. За ними і справді спостерігали. Високий темноволосий викладач не зводив з неї очей, відколи Андрея переступила поріг аудиторії. Вона мимоволі усміхнулася. Що ж, їй варто подякувати цьому недоумку, завдяки йому вона тепер почувалася значно впевненіше. Зрештою, менталісти також використовують магію щоб читати думки чи переглядати спогади.

— Отже, це правда, — цього разу посмішка хлопця була ще огиднішою, — ти нічого не пам’ятаєш. — Андрея мимоволі застигла на місці і навіть подих затамувала, коли хлопець схилився над нею і торкнувся долонею її лиця. — Це буде весело.

Що саме він мав на увазі вона так і не дізналася, бо саме цю мить обрав директор, щоб відчинити двері і увійти всередину.

— Так, діти, встаньте і підійдіть сюди. Я не зможу довго утримувати портал відкритим, тому вам варто спершу вишикуватися. Професоре Еткінс, допоможете мені… — Після недовгої метушні в аудиторії запанувала тиша, і Андрея озирнулася довкола у пошуках чоловіка. Коли заходила, точно не бачила його. Та й директор наче один прийшов. — А де Еткінс? — помітив його відсутність і директор. — Цей… Рене, приведи його!

Темноволосий викладач, що увесь цей час не зводив з неї свого погляду, неохоче відштовхнувся від стіни і неквапливо попрямував до виходу з аудиторії. Студенти тим часом продовжили шикуватися в шеренгу по двоє. І так вийшло, що Андрея опинилася у парі з тим самим дратівливим хлопцем.

Щоправда, їй пощастило уникнути балачок з ним, бо стояли вони найближче до директора.

З кожною секундою очікування поверталася нервозність. Студенти ж навпаки розслаблялися і починали теревенити. Спочатку пошепки, тоді все голосніше. Нарешті, відчинилися двері і в аудиторію забіг білий як полотно викладач. Підбігши до директора, він шепнув щось тому на вухо і аристократ різко побілів.