Айзек Азімов - Межа Фундації

який зараз у вигнанні, говорить про нього так, ніби це справжній світ у справжньому просторі. Що, як він має рацію?

— Дурниці. Я в це не вірю.

— Не вірите? А ви повірте на хвильку. Справжній світ, який зберіг Сейшелл у безпеці від Мула та Фундації!

— Але ж ви спростовуєте самі себе. Як Гея захищає сейшеллців від Фундації? Хіба ми не відправляємо проти них кораблі?

— Не проти них, а проти Геї, до загадковості незнаної, яка дуже старанно намагається залишитися непомітною, перебуваючи в справжньому просторі, переконує сусідів, що насправді в гіперпросторі. Їй навіть вдається залишитися поза базами даних найкращих і найповніших мап Галактики.

— Тоді це має бути просто надзвичайний світ, бо там здатні маніпулювати людським розумом.

— А хіба не ви хвильку тому сказали, що одна сейшеллська казка розповідає, ніби Гея відправила Мула вполювати Галактику? І хіба Мул не міг маніпулювати чужим розумом?

— Отже, Гея — це світ Мулів?

— А ви можете стверджувати, що ні?

— Чому б у такому разі їй не бути світом відродженої Другої Фундації?

— А й справді чому? Чи не варто її дослідити?

Тубінґ заспокоївся і посерйознішав. Вимовляючи останні фрази, він іще глузливо всміхався, але тепер похилив голову й пильно дивився на співрозмовника з-під брів.

— Якщо ви зараз серйозно, то хіба таке дослідження безпечне?

— А хіба ні?

— Ви відповідаєте на мої запитання запитаннями, тому що не маєте обґрунтованих відповідей. Яка користь від того, що ми вишлемо кораблі проти Мулів або другофундаторів? Що, як вони, якщо існують, просто заманюють вас у смертельну пастку? Послухайте, ви кажете, що Фундація може створити імперію вже зараз, навіть попри те, що план Селдона пройшов лише половину шляху; попереджаю вас: ви забігаєте задалеко й складнощі Плану сповільнять вас силоміць. Можливо, якщо Гея існує і справді така, як ви кажете, усе це й спрямовано на таке сповільнення. Зробіть зараз добровільно те, до чого вас пізніше можуть примусити. Зробіть мирно й без кровопролиття те, до чого вас пізніше може змусити гірке лихо. Відведіть кораблі.

— Це неможливо. Тубінґу, мер Бранно сама планує приєднатися до кораблів, і розвідувальні зорельоти вже просочилися крізь гіперпростір на територію, що нібито належить Геї.

Тубінґ витріщився на нього.

— Тоді точно буде війна, кажу вам.

— Ви наш посол. Відверніть це. Надайте сейшеллцям усі потрібні гарантії. Заперечуйте будь-яку ворожість з нашого боку. Якщо доведеться, то скажіть, що в їхніх інтересах сидіти тихо й чекати, доки Гея нас знищить. Кажіть, що хочете, але хай поводяться тихо.

Він зупинився, вивчаючи приголомшене обличчя Тубінґа, і сказав:

— Правда, це все. Як мені відомо, жоден корабель Фундації не висадиться на жодній планеті Сейшеллського Союзу й не пройде крізь справжній простір, який є частиною цього Союзу. Проте будь-який Сейшеллський зореліт, який спробує кинути нам виклик за межами території Союзу (а отже, на території Фундації), буде відразу стерто на порох. Скажіть це чітко й не давайте сейшеллцям шуміти. Якщо не зможете, вас притягнуть до суворої відповідальності. Досі ви мали легку роботу, Тубінґу, але тепер настали важкі часи й наступні кілька тижнів вирішать усе. Якщо не виправдаєте наших надій, у Галактиці для вас не буде безпечного місця.

На обличчі Коделла вже не було веселощів чи доброзичливості, коли закінчився сеанс зв’язку й зображення зникло.

Тубінґ сидів там, де й був, з витріщеними очима й роззявленим ротом.

5

Ґолан Тревіз учепився у волосся, ніби намагаючись на дотик оцінити стан своїх думок.

— Який у вас зараз настрій? — раптом запитав він Пелората.

— Настрій? — безпорадно повторив Пелорат.

— Так. Ми в пастці — наш зореліт під стороннім контролем і невпинно летить до світу, про який ми нічого не знаємо. Ви відчуваєте паніку?

На видовженому обличчі Пелората проступила явна меланхолія.

— Ні, — сказав він. — Я не почуваюся щасливим. Трохи побоююся, так, але не панікую.

— І я теж. Хіба це не дивно? Чому ми не стривоженіші?

— Це те, чого ми очікували, Ґолане. Чогось такого.

Тревіз повернувся до екрана. У центрі досі було зображення космічної станції. Тепер воно побільшало, а це означало, що «Далека зірка» наближалася.

Конструкція станції не справляла на Тревіза враження. У ній нічого не свідчило про якусь наднауку. Вона навіть здавалася трохи примітивною, однак міцно тримала корабель.

— Я намагаюся аналізувати, Янове, — сказав він. — Круто! Мені подобається думати, що я не боягуз і можу добре поводитися під тиском, але я схильний лестити собі. Усі ми схильні. Зараз я мав би по стелі бігати й трохи пітніти. Ми мали б чогось очікувати, але це не змінює того факту, що ми безпорадні й нас можуть убити.

— Я так не думаю, Ґолане, — відповів Пелорат. — Якщо геянці змогли захопити корабель на відстані, то хіба вони не могли нас так само на відстані й убити? А що ми досі живі…

— Проте й не зовсім неторкані. Кажу вам, ми занадто спокійні. Думаю, вони нас заспокоюють.

— Навіщо?

— Мабуть, щоб тримати в хорошій психічній формі. Можливо, вони хочуть нас допитати. А після того вже можуть і вбити.

— Якщо вони такі розумні, щоб хотіти нас допитати, то можуть так само виявити клепку й не вбивати нас без поважної причини.

Тревіз відхилився назад у кріслі (воно хоча б згиналося — бодай крісло не позбавили функцій) і поставив ноги на панель, якої зазвичай торкався руками для встановлення контакту з комп’ютером.

— Можливо, вони достатньо винахідливі, щоб вигадати власні поважні причини, — відповів він. — І все ж, якщо вони й торкнулися нашої свідомості, то не сильно. Якби це був Мул, наприклад, то він наповнив би нас бажанням летіти — зробив би збудженими, радісними, кожне наше волокно просилося б туди. — Він указав на космічну станцію. — Відчуваєте щось таке, Янове?

— Точно ні.

— Розумієте, я досі в стані, коли можу дозволити собі холодне, аналітичне розмірковування. Дуже дивно! А може, це не так. Може, я в паніці, верзу щось недоладне й зовсім збожеволів, проте просто перебуваю в ілюзії, що можу дозволити собі холодне, аналітичне розмірковування?

Пелорат знизав плечима.

— Мені ви здаєтеся нормальним. Можливо, я так само божевільний і перебуваю в тій самій ілюзії, але такі міркування заведуть нас у глухий кут. Може, усе людство збожеволіло, проте переживає спільну мару, хоча насправді живе в загальному хаосі. Це неможливо спростувати, але в нас немає іншого вибору, окрім як іти за власними відчуттями. — А потім він раптово додав: — Насправді я й сам маю деякі думки.

— А саме?

— Ну, ми говоримо про Гею