Джордж Мартін - Вмираюче світло, Джордж Мартін

вбили кілька годин тому, я гадаю. Груди розгорнуті кулями. Свій пістолет він навіть не встиг витягти з кобури.

– Кулями? – перепитав Дерк.

Вікарі кивнув головою.

– Бретан Брейт Лантрі користується такою зброєю на дуелях. Він знаменитий дуелянт і, наскільки я знаю, лише двічі вибирав пістолет: то були ті рідкісні випадки, коли його не влаштовувала перемога пораненням противника. Дуельний лазерний пістолет – чиста, акуратна зброя. Пістолет Бретана Брейта призначений для вбивства: навіть якщо промахнешся вперше, можна стріляти знову без зволікання. Ця мерзенна зброя застосовується для швидких, кривавих дуелей.

Гвен уважно дивилася туди, де безформною купою лежав Розеф. Вітер тріпав його одяг, що прийняв сірий колір пороху.

- Це не було дуеллю, - сказала Гвен.

- Так, - підтвердив Вікарі.

- Але чому? – здивувався Дерк. - Розеф не становив жодної загрози Бретану Брейту, правда? Крім того, існує Дуельний Кодекс - Бретан, як і раніше, брейт. Хіба він не пов'язаний із законом?

- Саме, брейт, і в цьому відповідь на ваше запитання, Дерк т'Ларієн, - відповів Вікарі. - Це не дуель, це Велика Війна, війна Брейта проти Лартейна. У Великій Війні мало правил: можна вбивати будь-якого дорослого чоловіка ворожої спільноти, доки не буде укладено світ.

- Хрестовий похід, - хмикнула Гвен. - Це не схоже на Бретана, Джаан.

— Це дуже схоже на старого Челла, — заперечив Вікарі. - Я підозрюю, що перед смертю він змусив свого тейна присягнути вести війну. Якщо це так, Бретан вбиває не так зі скорботи, як за обов'язком. Він нікого не змилосердиться.

Аркін Руарк, що сидів на задньому сидінні, пожвавішав і подався вперед.

– Але нам від цього тільки найкраще! - Вигукнув він. - Так, послухайте мене, це чудово. Гвен, Дерк, мій друг Джаан, послухайте. Бретан їх усіх уб'є, чи не так? Переб'є їх усіх, одного за одним, так. Він ворог наших ворогів. Ми про таке і не мріяли, правда.

- Ваше кімдіське прислів'я не підходить до цієї ситуації, - заперечив йому Вікарі. - Велика Війна між Бретаном Брейтом і лартейнами не зробить його нашим другом, якщо не станеться дива. Пролита кров і образа не так легко не забуваються, Аркіне.

- Так, - підтвердила Гвен. - Ви знаєте, він не Лорімаара шукав у Крайн-Ламії. Бретан спалив місто, полюючи на нас.

- Це лише здогад, припущення, - пробурмотів Руарк. – Можливо, він мав інші причини, особисті. Хто знає? Можливо, він збожеволів від горя, так, збожеволів.

- Знаєте що, Аркін, - запропонував Дерк. - Ми залишимо вас тут, і якщо з'явиться Бретан, ви в нього спитаєте.

Кімдіссец здригнувся і дивно подивився на Дерка.

- Ні, безпечніше залишатися з вами, мої друзі. Ви захистите мене.

– Ми захистимо вас, – запевнив його Джаан Вікарі. – Ми вам багатьом завдячуємо.

Дерк та Гвен обмінялися поглядами.

Несподівано Вікарі увімкнув двигун. Вони піднялися з даху і полетіли над зануреними в ранковий серпанок вулицями Лартейна.

– Куди тепер? - Запитав Дерк.

– Розеф мертвий, але він був не єдиним мисливцем. Ми маємо зробити перепис населення, мої друзі, так, перепис населення Лартейна.

Будинок, в якому Розеф Високородний Брейт Келеєк жив разом зі своїм тейном, знаходився неподалік вежі айронджейдів, поряд з виходом з метро. Воно являло собою великий куб із металевим куполоподібним дахом та портиком, який підтримували чорні залізні колони. Вони приземлилися поблизу і крадькома наблизилися до будівлі.

Обидва брейтські собаки, прикуті ланцюгами до колон перед домом, були мертві. Вікарі оглянув їх.

– Їх убили мисливським лазером з невеликої відстані, – констатував він. - Безпечне, тихе вбивство.

Вікарі залишився зовні охороняти вхід. Насторожено оглядаючись на всі боки, він стискав у руках рушницю. Руарк стояв біля нього. Гвен та Дерк оглядали будівлю.

Вони пройшли численними порожніми кімнатами і знайшли маленьке приміщення, в якому зберігалися трофеї – чотири людські голови. Три з них були старими, висохлими, шкіра щільно обтягувала страшні черепи. Четверта, за словами Гвен, належала одному із желейних дітей. Вона здавалася свіжою. Дерк підозріло помацав шкіряне покриття меблів, але Гвен заперечливо похитала головою.

У наступній кімнаті зберігалися численні фігурки: баньші, зграї вовків, воїни, що б'ються на мечах і ножах, люди, що борються з жахливими чудовиськами. Всі вони були чудово відлиті із заліза, міді та бронзи.

- Робота Розефа, - коротко пояснила Гвен, коли Дерк мимоволі зупинився, взявши до рук одну з фігурок. Вона нетерпляче махнула рукою, запрошуючи його йти далі.

Тейна Розефа було вбито за їжею. Вони знайшли його у їдальні. Охолоджена їжа – товстий шматок тушкованого м'яса з овочами в червоному бульйоні та скибки хліба на краю тарілки – залишилася недоїденою. Поруч із тарілкою на довгому дерев'яному столі стояв олов'яний кухоль з коричневим пивом. Тіло кавалаанця так і залишилося на стільці, але стілець лежав на підлозі, а в стіні за ним видно темну пляму. Убитий повністю втратив обличчя.

Гвен, хмурячи брови, дивилася на нього, рушниця недбало звисала з її руки дулом униз. Взявши кухоль, вона зробила один ковток і передала його Дерку. Пиво було теплим і видихлим. Мабуть, його давно відчинили.

- Лорімаар і Саанел? - спитала Гвен, коли вони знову опинилися зовні залізних колон.

— Я маю сумнів, що вони вже повернулися з лісу, — сказав Вікарі. - Можливо, Бретан Брейт знаходиться десь у Лартейні, чекаючи на них. Безперечно, він бачив учора, як прилітали Розеф із тейном. Можливо, він ховається десь поблизу, розраховуючи порозумітися зі своїми ворогами по черзі, у міру їхнього повернення до міста. Але я гадаю, що це малоймовірно.

– Чому? - Питання належало Дерку.

- Згадайте, Т'Ларієне, ми прилетіли сюди вранці, коли вже розвиднілося, на неозброєній машині. Але він не напав на нас. Він або спав, або його тут уже не було.

- Ну і де він може бути, на вашу думку?

- В лісі. Полює на наших мисливців, – відповів Вікарі. - Тільки двоє з них можуть протистояти йому, але Бретан Брейт цього не знає. За його відомостями. Бенкет Арріс і навіть древній Пусторукий Реймаар живі. Він має намір звести з ними рахунки. Я думаю, що він вирушив туди, щоб застати їх зненацька. Ймовірно, він побоюється, що вони можуть повернутись до міста всі разом і, побачивши своїх убитих кетів, розкусити його наміри.

- Ми повинні бігти, так, бігти, поки він не повернувся, - втрутився Аркін Руарк. - Сховатись десь у безпечному місці від кавалаанських психов. У Дванадцятій Мрії, так, у Дванадцятій Мрії. Або в Маскелі. Або в Челленджі

- де завгодно. Незабаром прилетить корабель, і ми будемо врятовані. Що ви на це скажете?

- Я скажу "ні", - відповів