Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей

висновки і здогади. Та з кожною чаркою вони ставали все туманніші і, врешті, зробилися й зовсім незрозумілі. Пізно ввечері капітан Доббін посадив свого гостя в найману карету. Той уже тільки гикав і присягався, що він... гик... довіку... гик... буде приятелем капітана.

Ми казали, що прощаючись з міс Осборн, капітан Доббін попросив дозволу ще раз зайти до неї, і стара панна кілька годин чекала на нього другого дня. Може, якби він прийшов і звернувся до неї з запитанням, на яке вона готова була відповісти, міс Джейн не відкинулася б від свого брата й допомогла б помирити його з розгніваним батьком. Та хоч вона дуже чекала, капітан не прийшов. Він мав багато інших справ: треба було відвідати батьків і заспокоїти їх, а тоді якомога раніше зайняти місце нагорі в «Блискавці», щоб поїхати до своїх друзів у Брайтон. Вдень міс Осборн почула, як батько наказав не пускати й на поріг того негідника Доббіна, що любить скрізь пхати свого носа. Отже, навіть якщо вона в душі й плекала якусь надію, то їй раптом настав кінець. Зайшов Фредерік Буллок і був особливо ніжний з Марією і уважний до зажуреного старого джентльмена. Бо хоч той і казав, що йому тепер полегшає, проте засоби, до яких він удався, щоб забезпечити собі душевний спокій, мабуть, і досі ще не дали добрих наслідків, а події останніх двох днів просто приголомшили його.

 

Розділ XXV
У ЯКОМУ ВСІ ГОЛОВНІ ДІЙОВІ ОСОБИ ВВАЖАЮТЬ ДОРЕЧНИМ ПОКИНУТИ БРАЙТОН

 

 

Друзі повели Доббіна до Корабельного готелю, і в присутності дам він прикинувся веселим і безтурботним; це було ще одне свідчення того, що цей молодий офіцер з кожним днем ставав усе спритнішим лицеміром. Він намагався приховати свої особисті почуття і мав що приховувати: по-перше, він був схвильований тим, що побачив місіс Осборн уже в іншій ролі, а по-друге, боявся, що прикра звістка, яку він привіз, дуже пригнітить Емілію.

- Я гадаю, Джордже,- мовив він,- що не мине й трьох тижнів, як французький імператор кине проти нас кавалерію й піхоту і влаштує герцогові такий танок, що порівняно з ним іспанська війна видасться дитячою розвагою. Але, по-моєму, не обов’язково казати про це місіс Осборн. Може, ми взагалі не братимемо участі в битві, а наше перебування в Бельгії буде просто воєнною окупацією. Багато хто так вважає. А в Брюсселі повно великосвітської публіки і модниць.- І приятелі домовилися змалювати Емілії похід у Бельгію саме в такому невинному світлі.

Підготувавши цю змову, облудний Доббін привітався з Емілією дуже весело, навіть сказав їй два чи три компліменти з приводу її нового становища (ті компліменти, треба визнати, були страшенно несміливі й незграбні), а тоді почав хвалити Брайтон, морське повітря, тутешні розваги, мальовничу дорогу, карету «Блискавка» та коней - Емілія з того всього нічого не збагнула, а Ребека дуже розважалася, стежачи за капітаном, як, зрештою, вона стежила за кожним, з ким стикалася.

Наша Емілія, мусимо признатися, була не вельми високої думки про друга свого чоловіка, капітана Доббіна. Він шепелявив, не відзначався вродою, був дуже простий і вкрай незграбний та незугарний. Вона любила його за відданість її чоловікові (ще б пак, кожен хотів би з ним приятелювати!) і вважала, що Джордж виявляє неабияку великодушність і ласку, вшановуючи Доббіна своєю дружбою. Джордж часто передражнював при ній шепеляву мову Доббіна та його незграбні манери, хоч, ніде правди діти, завжди хвалив добрі риси свого приятеля. В пору свого недовгого тріумфу, не знаючи близько Вільяма, Емілія не дуже його цінувала,- а він здогадувався, якої вона про нього думки, і покірно мирився з нею. Потім настав час, коли вона краще його пізнала і змінила про нього свою думку, але до того часу було ще далеко.

А щодо Ребеки, то не встиг капітан Доббін пробути в їхньому товаристві й двох годин, як вона відгадала його таємницю. Він їй не подобався, і вона в душі побоювалась його, та й сам Доббін не дуже її любив. Він був такий чесний, що її хитрування й лестощі не діяли на нього, і він з інстинктивною відразою тримався осторонь від неї. А що Ребека не настільки втекла від інших представниць своєї статі, щоб не знати такого почуття, як заздрощі, то вона ще дужче зненавиділа Доббіна за те, що він обожнював Емілію. Одначе вона була з ним дуже чемна й привітна. Приятель Осборнів! Приятель її найдорожчих добродійників! Вона присягалася, що завжди щиро його любила. Вона добре пам’ятає його ще з того вечора у Воксголі, лукаво сказала вона Емілії, і трішки поглузувала з нього, коли обидві вони пішли переодягатися на обід. Родон Кроулі майже не звертав уваги на Доббіна, він вважав його добродушним бевзем, неотесаним купецьким синком із Сіті. Джоз опікувався ним з великою гідністю.

Коли Джордж із Доббіном залишилися самі в номері цього останнього, куди Джордж пішов з ним, Доббін витяг зі скриньки листа, якого містер Осборн доручив йому передати синові.

- Це рука не мого батька,- мовив Джордж, трохи стривожившись.

Справді, виявилося, що то був лист від адвоката містера Осборна, і писалося в ньому ось що:

 

«Бедфордроу, 7 травня 1815 року.

 

 

Сер, містер Осборн уповноважив мене повідомити вас, що він залишився при тій постанові, яку вже Вам висловив раніше, і в зв’язку з шлюбом, який Ви зволили взяти, він перестав віднині вважати Вас членом своєї родини. Ця постанова остаточна й невідворотна.

Хоч гроші, витрачені на Вас до Вашого повноліття, а також векселі, які Ви останніми роками так щедро видавали на свого батька, набагато перевищують у сукупності ту суму, на яку Ви маєте право претендувати (тобто третину спадку Вашої матері, покійної місіс Осборн, що перейшов після її смерті до Вас і до міс Джейн Осборн та міс Марії Френсіз Осборн), проте містер Осборн уповноважив мене сказати, що він відмовляється від усіх претензій на Ваше майно, і сума в дві тисячі фунтів у чотирипроцентних облігаціях за теперішнім курсом (тобто третина суми в шість тисяч фунтів) буде сплачена Вам чи Вашим представникам під Вашу розписку

 

Вашим покірним слугою

С. Міняйлі.

 

P. S. Містер Осборн просить мене сказати Вам раз назавжди, що він не бажає