Леся Холодюк - Браслет із знаком лева

Ще добрі півгодини вони можуть потеревенити про що завгодно, навіть про той антикваріат, що так приваблює Ероута. Але коли Камінскі почує кроки за дверима (він вміє тримати вуха локаторами), знову переверне платівку на потрібний бік.

Детектив вмостився у зручний, хоча й добряче витертий фотель, і відразу засипав голландця нічого не значущими запитаннями. (Він грає головну скрипку і не дасть можливості перевести розмову в непотрібне русло).

— Як ви почуваєтесь у цій тропічній дірі?

Знову Ероут відповідав, і за тим ледве встигав смакувати добре віскі. Щось спромігся пробелькотіти про те, що на українку йому начхати.

— Так-так, вас цікавить старовинний браслет, — байдуже повторив Камінскі. — Немає проблем, бо нас етнографія не цікавить. Прошу, вам — браслет, а нам — дівчина.

Ероут мало не зімлів від щастя і надалі просто-напросто вторив за Камінскі в унісон. Зрештою, хіба ж не такий гешефт йому підходив якнайкраще?

З місця детектива добре проглядалася замкова щілина, досить велика, щоб не помітити за нею якийсь рух. Ще коли голландець готував напої і щось шварготів про історичну цінність браслета для місцевих, Елтон устиг непомітно вийняти з щілини ключ і покласти його на тумбу біля дверей. І тепер пильніше придивлявся до шпарки. Щойно помітив, як хтось пройшов коридором. Залишився вдоволеним, пастка розставлена-таки вдало.

— Тут не розуміються на добрих напоях.

Елтон підніс склянку. Цей жест означав манеру добре вихованої людини, яка пропонує випити за здоров’я свого співрозмовника. А сам лише краєчком ока спостерігав, як ковтає голландець віскі, закинувши голову, і пропускає через горлянку рідину з дивням звуком кві-і-ік…

За дверима почулися легкі кроки. До кімнати, за розрахунками, мав підходити Сем.

— То що ж будемо робити з нашим спільним другом? — пішов в атаку детектив.

— Той абориген нам непотрібний, — п’яним голосом молов Ероут.

Камінскі бачив, як прикипіла немигаюча чорна зіниця до шпаринки. Сем, видно, почув, що сказав Ероут, і тепер детективові лишилося тільки злегка підіграти:

— Так, маєте рацію.

— О, так-так, абориген нам непотрібний! — мало не співав Ероут.

Тоді Елтону Камінскі здавалося, що він навіть чує дихання Сема і відчуває, як несамовито стугонить у скронях тої немудрої голови кров з єдиним бажанням — якнайшвидше прибрати зі свого шляху Ероута.

Це він, Камінскі, вів Сема до фатального кроку. Умів професійно обробляти психіку людини, спрямовувати дії піддослідного безхребетного створіння куди слід. А треба було лише одне — прибрати непотрібного свідка під час виконання замовлення Даві, яким став несамовитий любитель старовини Теодор Ероут. Такий затятий, що мало не відрізав українці руку, аби зняти браслет. Фе, як це гидко і примітивно. Відразу видно навіженого аматора, бо детектив напевно знав, що бідолаху Хаббіда пришив таки той же любитель етнографічних аксесуарів.

Усе йшло надзвичайно легко. Сем виявився напівдиким і затятим на одному — аби ніхто не посягнув на отримані від Ель Даві гроші. Камінскі і не збирався відбирати чуже, — у такі забавки він не грається, визнаючи понад усе власний авторитет першокласного профі, котрому платять стільки, скільки він сам бажає і видає бажане за необхідне. А ось у тому, що на Семовий гонорар кинув оком Ероут і що це для хлопця — смертельна небезпека — переконав!

… Таксі рухалося повільно, мало не на кожному перехресті потрапляло у пробки, що завжди бувають у ці години. Камінскі вкотре поглядав на годинник. Відтоді, як він залишив кімнату Ероута у тому занюханому готельчику, минуло півгодини. За цей час Сем повинен був порішити Ероута і затаїтися до ранку в комірчині під сходами. Прийти до такого висновку теж виявилося нескладно, Елтон усе життя вивчав психологію вбивств і поведінку злочинців. А усе сьогодні грало так, як треба. Якщо звичайнісінький непотріб у картярській колоді УЖЕ СТАВ козирною шісткою, то Камінскі лишилося приготувати смертний вирок іншому свідкові. Інший — це Майкл Харріс.

… хар-р-р-іс-с-ссс, — загальмувало таксі за вказаною адресою і Камінскі, похитуючись, загикувато подякував водієві, продовжуючи удавати п’яничку. Той навіть не захотів слухати пусте базікання і чимдуж рвонув з місця.

… р-р-р-ісс-ссс…

— Переходимо до другої дії нашого плану, — похитуючись з носка на п’ятку, до скрипу у лакованих черевиках, проказав детектив. — Гра у карти закінчилася, сподіваюсь, не на користь любителя антикваріату.

Знову головна скрипка переходила в його руки, хоча він так не любить цей інструмент, надривне скімлення шкребе по живому, від цього Елтон робиться незібраним і трішечки сентиментальним.

Друга дія — Майкл Харріс, найсуттєвіша перешкода у його плані.

Камінскі знав, що хлопець не відпустить від себе дівчину по тій простій причині, що кохає її. І такі почуття, з усього видно, у них взаємні. Але до емоцій Елтону байдуже, це не його справа. І оті п’ятнадцять днів, котрі голландець (перепрошую, нині покійний Ероутп) провів у постійній пиятиці і бездіяльності, повністю покладаючись на Сема, Камінскі не просидів задарма. По маковій зернині складав докупи те, що у вирішальний момент могло стати детонатором. Це непогано, що абориген так прислужився йому, позбавивши зайвих клопотів, — він сконцентрувався на найважливішому, розставляючи правильно і логічно усі крапки, аби догодити Ель Даві. І ті дрібнички, які назбирав на узбережжі у затишному гніздечку закоханих, поки Сем слідкував за ними деінде, і які лежать у поліетиленовому мішечку та зберігають відбитки пальців Харріса, тепер тягнуть на багато. Ними Камінскі збирається підписати смертний вирок юристу мельбурнського банку. Детектив зібрав досьє на Харріса і знав, що голими руками його не взяти, хлопець має недурну голову на плечах і ніколи в жодних прецедентах не помічений. Але, здається, йому це вдалося…

З шуфляди приліжкової тумбочки видобув мішечок, в якому лежали два предмети, які і повинні стати прямими речовими доказами. Перший — металевий гудзик з вибитою по колу назвою фірми «EDEN». Його Камінскі відкрутив, не зрізав, що