Джеймс Фенімор Купер - Звіробій

— Що він сказав мені? Уяви, Джудіт, він сказав, що не вміє читати! Це ж тільки подумати! Біла людина, й раптом не вміє прочитати навіть біблію! Певне, в нього ніколи не було матері, сестро.

— Зараз не це важливо, Гетті. Далеко не всі чоловіки вміють читати. Наша мати справді багато знала й багато чого нас навчила, але батько мало тямить у книжках і, як ти знаєш, ледь спроможний читати біблію.

— О, я-ніколи не думала, що всі батьки добре читають, але матері повинні вміти читати, бо як же вони вчитимуть своїх дітей? Отож, Джудіт, я й гадаю, що в Звіробоя ніколи не було матері, інакше й він умів би читати.

— Ти йому сказала, що це я послала тебе на берег і що я дуже журюся його нещастям? — нетерпляче запитала старша сестра.

— Здається, сказала, Джудіт. Але ж ти знаєш, я слабоумна й легко можу щось забути. Я сказала йому, що це ти привезла мене на берег. І він наговорив мені багато слів, які я добре запам'ятала, бо від них у мене вся кров захолола. Все це він велів переказати своїм друзям. Гадаю, ти теж йому друг, сестро?

— Як тобі не соромно мучити мене, Гетті?! Звичайно ж, я його найвідданіший друг на землі.

— Мучити тебе? Еге, тепер я пригадую. Добре, що ти сказала це слово, Джудіт, од нього мені в голові проясніло. Авжеж, він казав, що дикуни мучитимуть його, але він постарається стерпіти все, як належить білому, й що вам усім нічого боятися… Тільки чому Звіробій вимовляє слова не так, як нас навчала мама?

— Не про це зараз мова, люба Гетті, не про це! — вигукнула сестра, задихаючись од хвилювання. — Звіробій справді сказав тобі, що дикуни збираються випробовувати його на муках? Пригадай гарненько, Гетті, бо це дуже страшна й серйозна річ.

— Авжеж. Я згадала про це, коли ти сказала, ніби я мучу тебе. Ох, мені його страшенно шкода! Хоч сам Звіробій говорив про це дуже спокійно. Звіробій не такий вродливий, як Гаррі Непосида, зате він куди спокійніший.

— Він вартий тисячі Непосид! Так, він кращий за всіх молодиків, що будь-коли приходили на озеро, разом узятих! — сказала Джудіт з запалом і впевненістю, які спантеличили сестру. — Звіробій — людина правдива. В ньому немає й зерна нещирості. Ти,

Гетті, навіть не знаєш, яка то заслуга з боку мужчини — говорити завжди лише саму правду. А коли доведеться взнати… Ні-ні, сподіваюсь, ти цього ніколи не знатимеш. Хто зважиться дати такій бідоласі, як ти, жорстокий урок недовіри та ненависті?

Джудіт затулила в темряві обличчя руками й тихо застогнала. Однак цей напад хвилювання тривав лише мить, а потім вона заговорила спокійніше, хоч голос їй став хрипкий і втратив притаманну йому жвавість.

— Тяжка то річ — боятися правди, Гетті,— сказала вона, — і все-таки мене лякає Звіробоєва правда дужче за всякого ворога. Несила хитрувати, коли стикаєшся з такою правдивістю, такою чесністю, з такою непохитною одвертістю. Хіба вже він мені такий нерівня, сестро? Невже Звіробій у всьому вищий за мене?

Джудіт не звикла говорити про себе з таким самоприниженням і шукати підтримки в Гетті. Не часто вона називала Гетті й сестрою, бо відомо, що в американських сім'ях, навіть коли між дівчатами існує цілковита рівність, сестрою називає тільки молодша старшу. Дріб'язкові відхилення від усталених правил часом глибше вражають нашу уяву, ніж якісь суттєвіші зміни, тому Гетті враз завважила цю обставину й подивувалася з неї у простоті свого серця.

Честолюбство на мить прокинулося у ній, і відповідь прозвучала так само незвичайно, як питання. Бідолашна дівчина щосили пнулася говорити якомога складніше й розумніше.

— Вищий за тебе, Джудіт? — з гідністю перепитала вона. — Та чим же Звіробій може бути вищий за тебе? Хіба ти не дитина своєї матері? Він-бо навіть читати не вміє, а з нашою матір'ю не могла зрівнятися ніяка жінка в цій частині світу. На мою думку, він не має підстави вважати себе вищим не тільки за тебе, а навіть і за мене. Ти вродлива, а він потворний…

— Ні, Гетті, він не потворний, — перебила Джудіт. — У нього тільки дуже просте обличчя. Але на цьому обличчі такий чесний вираз, який набагато кращий за вроду. В моїх очах Звіробій вродливіший, ніж Гаррі Непосида.

— Джудіт Гаттер, ти лякаєш мене! Непосида найвродливіший чоловік у світі. Він вродливіший навіть за тебе, бо, як ти знаєш, чоловіча врода завжди краща, ніж врода жіноча.

Цей наївний вияв сердечної прихильності не сподобався старшій сестрі й вона одразу дала це відчути.

— Гетті, ти починаєш говорити дурниці, то вже краще помовч, — сказала Джудіт. — Непосида аж ніяк не найвродливіший чоловік у світі, можна знайти й не таких красенів. У нашому гарнізоні є офіцери… — на цьому слові вона затнулась, — у нашому гарнізоні є офіцери, показніші за нього. Але чом ти вважаєш, що я Звіробоєві рівня? Ось про це ти скажи. Мені неприємно слухати, як ти захоплено вихваляєш Гаррі Непосиду, хоч він не має ні почуттів, ні манер, ні совісті. Ти надто гарна для нього, і слід би йому про це сказати при нагоді.

— Я? Джудіт, що тобі?! Адже я зовсім негарна, та й розумом слабка.

— Ти добра, Гетті, а це більше того, що можна сказати про Гаррі Марча. В нього привабливе лице, ставна фігура, але в нього немає серця. Та облишмо Гаррі. Скажи мені ліпше, чим я можу рівнятися із Звіробоєм?

— Схаменися, Джудіт, про що ти питаєш! Він не вміє читати, а ти вмієш. Він навіть не вміє правильно говорити й висловлюється ще гірше за Непосиду. Бачиш, сестро, Гаррі також вимовляє слова не зовсім правильно. Ти це помітила?

— Ще б пак. Він грубий у розмові, як і в усьому іншому. Але мені здається, ти просто втішаєш мене, Гетті, гадаючи, що я можу бути рівнею такій людині, як Звіробій. Може, я й краще вихована. Нехай навіть я гарніша на вроду. Але правдивість, його правдивість — ось що складає таку жахливу різницю між нами! Та годі про це балакати. Давай подумаємо, як його вирвати з гуронських рук. Батькова скриня стоїть у ковчезі, й можна спробувати ще раз спокусити їх слонами. Хоч боюся, Гетті, за цей дріб'язок не викупиш такої людини, як Звіробій. А ще боюсь, що батько й Непосида не стануть клопотатися Звіробоєм так, як він клопотався ними.