Анджей Сапковський - Lux perpetua

глянула на Рейневана, тріпнула довгими віями, зникла у підсобці. Рейневан розглядав прилавок. Він здивувався, помітивши раптом серед безлічі сушених гадів рогату ящірку із закрученим у спіраль хвостом. Точнісінько таку він колись бачив на ілюстрації у «Великому Гримуарі».

— Майстер запрошує.

Майстер Зброслав дещо здивував Рейневана. Той був упевнений, що продавець сушених жаб, котрий як-не-як був зв'язковим Рікси взяв собі слов'янське ім'я тільки задля камуфляжу. Але всередині, сильно пропахлому імбиром, гвоздикою і камфорою приміщенні, їх зустрів слов'янин на всю губу. Широкоплечий, світловолосий, світ- ловусий, світлоокий — викапаний легендарний король Крак.

— Здрастуйте. Чим можу служити?

— Я Рікса Картафіла де Фонсека. Мене прислав… цадик Халафта.

Майстер Зброслав довго мовчав, перебираючи пальцями. Врешті-решт підвів погляд.

— Той, що з Олави?

— Ні. Той, що з Олесниці.

Вони усміхнулися одне одному, радіючи вдалому обміну паролем і відгуком.

— Кажуть, — Рікса не збиралася гаяти часу, — що ти знавець сонників, майстре Зброславе. Що ти начебто вмієш читати сни.

— Бог звертається до нас через наші сни. Сни дають нам вказівки, зміцнюють нас, лікують і зцілюють душу.

— Якщо ми зрозуміємо їх значення. Мудрий ребе Гизда говорив, що непояснений сон — як лист, який отримано, але не прочитано. А в мене був сон.

— Слухаю.

— У моєму сні велика небезпека загрожувала місту Жагань.

— Цікаво, — майстер Зброслав вп'явся у Ріксу слов'янськими очима, — що саме Жагань. Адже є й інші міста. Розташовані значно ближче до… загрози. Ближче до Житави, яка зараз начебто саме гарячково готується до оборони на звістку про можливий напад.

— Ті міста, — Рікса не відвела погляду, — нехай самі про себе дбають. У моєму сні їх не було. У моєму сні князь Ян Жаганський мав чудесне видіння. Ангел Господній зійшов був з небес і надихнув його, як йому рятувати свою країну. Шукай, князю, сказав ангел, порятунку у боголюбивому Королівстві Польському, в улюбленому Божою Матір'ю польському народі. Чекай порятунку від побожного польського короля Владислава. Замість затівати інтриги з Люксембуржцем, сказав ангел…

— Так і сказав? Цими словами?

— Саме цими, — підтвердила Рікса голосом холодним, як свята Кінга на ложі. — Замість затівати інтриги з Люксембуржцем, звернися, князю, до Польщі. Люксембуржець далеко, а Польща — в тебе за рубежем. Часи сповнені лиха, а Польща своїх друзів у біді не полишає…

— Оце тобі маєш, — зітхнув майстер Зброслав. — Ангел-поло- нофіл. У снах такий ангел означає великі нещастя… Що ж, сон, хоча й сповнений дивовиж, вартий інтерпретації. Лист, який отримано… Як звали того мудрого рабина? Боюся обмовитися…

— Гизда.

— Лист, який було отримано, повчає ребе Гизда, треба прочитати. Але тут у нас, так би мовити, два листи. Маємо справу зі сном у сні. Ви, ласкава пані, бачили сон про сон жаганського князя. Цікаво, чи сам князь бачив…

— Не бачив, — з тону Рікси випливало, що вона абсолютно в цьому впевнена. — 1 в цьому якраз проблема. Його неодмінно треба поінформувати про цей сон.

— Я пропоную, — додала вона з притиском, — звернутися з цим по допомогу до місцевих францисканців. Нехай перекажуть звістку своїй братії з Глогова, від Святого Станіслава. З проханням, аби ті сповістили братію у Жагані.

Майстер Зброслав нахилив голову.

— Глоговський Святий Станіслав, — зауважив він, — не підпорядкований саксонській кустодії. Монастир у Глогові належить до гнєзненської кустодії. Ченці з Глогова негайно дадуть знати у Гнєзно. І про все одразу ж дізнаються у Кракові.

— А це нічого.

— Розумію.

Майстер відвів їх перед прилавок, за яким чорноволоса красуня все ще змітала пилюку з жаб. «Може, ти і Зброслав, — подумав Рейневан, — але вона таки Ребека».

— Що це? — Предмет на прилавку раптом привернув його увагу. — Що це таке? Невже?

— Це? — майстер підняв за шнурок прожилкуватий камінчик з очком кольору і форми людського ока. — Амулет В'єндо. Кастильський, привезений просто з Бургоса. Як для вас — за три гроші. Берете?

* * *

— Не панікуй, Рейневане, — повторила Рікса. — Встигнемо до Болеславця. Ребе міг помилятися щодо терміну рейду, зрештою, я сумніваюся, що він знав точний термін.

— Він міг помилятися і в інший бік, — риси обличчя Рейневана напружилися і стали жорсткішими. — Рейд може початися раніше. І я знаю, як швидко вони можуть просуватися. Шість, навіть сім миль на добу, навіть по бездоріжжю. А ще я знаю, що вони здатні наробити, коли дійдуть. Я був у кількох захоплених містах. Зокрема у Хойнові, недалеко звідси. Псякрев, треба поспішати!

— І їхати поночі? Це безглуздо. Переночуємо…

— Щоби наступного дня, — підхопив він, — ще когось повіДОМИТИ про гуситський рейд, так? Ріксо, Тибальд нам довірився. Він розраховував, що ми не роздзвонимо цього на весь Шльонськ. А ти…

— Рейневане, — котячі очі Рікси спалахнули. — Не вчи мене. І не вплутуйся в мої справи.

— І нехай міцнішає наша заснована на взаємній довірі співпраця.

— Зарубай собі на носі, що я знаю, що роблю. І що я на твоєму боці. У чому вже кілька разів тебе переконувала. І мені набридло це повторювати. Попередивши Жагань про загрозу, я теж була на твоєму боці. Так само, як у березні в Ратиборі, коли за твоїм посередництвом допомагала прийняти рішення Волошекові, який вагався.

— Тим не менше, я хотів би знати…

— Ти знаєш стільки, скільки повинен знати, — різко обірвала вона. — А знаєш зовсім не мало, маєш очі, вуха і недурну голову на плечах. І нехай воно так і залишиться.

Вони мовчали. Знизу, з головного приміщення постоялого двору, долинали вигуки, сміх, звуки веселощів. Миші шаруділи і пищали за брусованою стелею, свічка мерехтіла.

— Рейневане.

— Що?

— Я не просто так наполягала, щоби ми переночували саме тут. Завтра я теж воліла би не сповільнювати наш темп. У тебе є якісь ліки на бабські справи?

— Себто на місячні?

— Себто є чи нема?

Він дістав з торби коробочку з ліками, радий сам із себе, що завбачливо спорядився в аптеці «Під архангелом».

— Візьми це, — він вручив Ріксі облатку. — Запий вином.

— Гірке як холера.

— Бо з алое. Це Ніега Рісга, яку Гален називає species ad longam vitam[111]. Від жіночих болячок теж допомагає.

— Сподіваюся.

Свічка мерехтіла. Миші перестали шарудіти.

— Рікса.

— Що?

— Чи те, що ти походиш… Що ти…

— Єврейка? Чи це має вплив на те, що я роблю? Звичайно.

— Мій рід, — несподівано заговорила вона після досить тривалої мовчанки, — походить з-над Рейну, з Ксантена. Майже всіх із родини вимордували у 1096 році. Хрестовий похід! Deus lo volt! Лицарі Еміх і Готшалк вислухали заклик папи Урбана II. І з ентузіазмом втілили його в життя. Почали боротьбу за Гріб Христа від винищення надрейнських