Юліан Семенов - Наказано вижити

бажання здатися на Заході, поки ще росіяни не почали оточувати Берлін. Час Гіммлера скінчився. Думайте про себе, любий Шелленберг, думайте про себе серйозно…

— В якому напрямку? — жалісно спитав бригадефюрер.

Зачиняючи дверцята машини, Бернадот відповів:

— Спробуйте добитися капітуляції ваших військ у Норвегії і Данії, думаю, це вам згадають у майбутньому…

Телеграму про всі події Мюллер надіслав у Центр, до Москви, зашифрувавши її кодом Штірліца, який уже знали й американці.

Кожну хвилину, кожну годину він намагався використати для того, щоб забивати клини, розхитувати їх, немовби розпушуючи землю, коли ставиш на ніч велику палатку біля озера, де хлюпочуться довгі голубоокі щуки в тихих заростях очерету.

Кожну хвилину, кожну годину треба робити все, щоб зростала підозріливість, щоб Схід і Захід, які йшли назустріч один одному по Німеччині, проймалися недовір'ям, яке так легко посіяти між людьми, що сидять за штурвалами винищувачів і біля оглядових щілин танків. Усе що завгодно, тільки не вагання. Гіммлер вагався, от і програв. Мюллер далекий від вагань, він визнає дію, тому в нього є шанс витрати.

Через дві години розвідка флоту, що перехопила телеграму «Юстаса — Центру», доповіла президентові Трумену текст розшифрованого повідомлення, бо про ключ від коду сповістили із Стокгольма напередодні ввечері.

Трумен зібрав вузький штаб своїх найдовіреніших радників.

— Бернадот мав рацію: Гіммлер спізнився, — сказав президент. — Але росіяни тепер знають усе. Скандал може бути гучний. Ми не боїмося скандалу, але в цьому випадку престижу Сполучених Штатів буде завдано шкоди. Які пропозиції, друзі?

Після тривалої наради прийшли до висновку: потрібно — по дипломатичних каналах — сповістити Кремль, що президент готує надзвичайне повідомлення Сталіну, пов'язане з пропозиціями, які передали нацисти американським представникам у Стокгольмі.

Було доручено передати Москві на словах, що пропозиції нацистів про сепаратний мир будуть відхилені, але потрібен час для того, щоб проаналізувати, чи це не провокація Гіммлера. Після цього Трумен повідомить маршала про всі подробиці в особистому посланні…

Вигадували не дні — години.

Все може статися.

Головне — виждати.

Інформація для роздумів — XI

(Знову полковник Максим Максимович Ісаєв)

Штірліц лежав у кімнаті, вмебльованій зі смаком, коли б не гірка, в якій виблискував кришталь — пихате свідчення хазяйського багатства, а не колекція прекрасного творіння рук людських; чудові, схожі на гірські квіти келихи сусідили з пузатими, дуже великими графинами; поряд з ламкими коньячними чарками стояли важкі склянки. Навіть сонячне проміння в них не було синьопереливчастим, легким, стрімким, а якимось тьмяним, стійким, зсередини сірим.

…Руки Штірліца були в тонких сталевих наручниках, ліва нога пристебнута таким самим сталевим обручем до поперечки важкої тахти.

«Буде дуже смішно, — подумав Штірліц, — якщо мені доведеться тікати, тягнучи за собою цей мішок… Сюжет для Чапліна, їй-богу…»

Він безперестану прислухався до далекої канонади; тільки б вони встигли, я ж тут загину, в мене лишилися години. Хлопці, ви вже, любі, постарайтеся прийти, я так мріяв усі ці довгі роки, що ви прийдете… Я дуже старався зробити те, що міг, тільки наблизити б цю хвилину; мабуть, міг більше, але ви не маєте права картати мене, кожна людина на землі реалізує себе на десяту частину, де там, на соту, тисячну; мене несло, як і всіх, — життя таке стрімке, воно диктує нам самих себе, ми виконуємо те, що воно холодно й недбало наказує нам, хоч і немає письмових вказівок; темп, постійно виснажливий темп, а мені ще доводилося розриватись між тим, що я був змушений робити мимоволі, тут, аби тільки мати можливість виконати головне, і тим, що мені по-справжньому хотілось…»

Увійшов Ойген, сів поряд, спитав:

— Хочете повернутися на правий бік?

— Я лежу на ньому, — відповів Штірліц.

— Еге ж, саме так, — посміхнувся Ойген. — Я завжди плутаю, коли дивлюся на іншого… Повернути вас на лівий бік? Не стомилися?

— Поверніть. А краще б посидіти.

— Сидіти не можна. Лікар, який працюватиме з вами, — якщо не надійде відповідь з Москви, — просив мене простежити за тим, щоб ви лежали…

— Ну-ну, — відповів Штірліц. — В такому разі я полежу…

— Хочете закурити?

— Дуже.

— Співчуваю, але курити вам теж заборонено.

— Навіщо тоді запитували?

— Цікаво. Мені цікаво знати, що ви зараз відчуваєте.

— Знаєте, що таке фашизм, Ойген?

Той знизав плечима:

— Національний рух передових сил італійського народу…

— У світі люди плутають: фашизм, націонал-соціалізм, кагуляри…

— Плутають, бо погано освічені. Хіба можна ставити знак рівності між паршивими французькими кагулярами й арійським націонал-соціалізмом?

— Можна, Ойген, можна. Я вам розповім, як уперше зрозумів значення слова «фашист» тут, у Німеччині… Хочете?

Закуривши, Ойген відповів:.

— Чому ж ні, звичайно, розкажіть…

— Це було в тридцять другому, ще до того, як Гітлер став канцлером… Я приїхав у Шарлоттенберг, вулички вузенькі, треба було розвернутися; біля пивної стояли дві машини; навколо них товпилися люди в коричневій формі, вони обговорювали промову Геббельса, сміялися, сперечались, здавалося б, цілком нормальні члени СА. Я запитав, чи немає серед них шоферів, щоб ті подали свої машини вперед, трохи звільнивши для мене місце. Ні, відповіли мені, тут немає шоферів… Я крутився хвилин п'ять, розвертаючи свій «опель», поки нарешті сяк-так упорався, а коричневі ввесь цей час мовчки спостерігали за мною, а потім спитали, де це я так хвацько навчився мистецтва проповзати на машині через смугу перепон… Коли, припаркувавшись, я вийшов, двоє коричневих із тих, які сміялися з мене, привітавши один одного вигуком «Хайль Гітлер!», сіли в ці злощасні автомобілі й роз'їхалися в різні напрямки… Коли подобається дивитися на страждання — чи навіть просто на якусь незручність іншої людини — це і є фашизм… Але для вас, добре освіченого, я уточнюю: це і є справжній націонал-соціалізм…

Ойген стиснув кулаки, поклацав товстими пальцями, що поросли безбарвними м'якими волосинами, скрушно зітхнув:

— Групенфюрер заборонив мені працювати з вами так, як ви того заслуговуєте, Штірліц… А то я продемонстрував би вам, що таке німецький націонал-соціалізм, коли він зустрічається з російським нігілістичним більшовизмом…

І, схилившись над Штірліцом, він зблизька зазирнув йому в очі, а потім плюнув в обличчя.

— Отак… Цього мені групенфюрер не забороняв, і я ніяк не порушив його наказу…

Біля дверей він зупинився, обернувся до Штірліца й закінчив:

— А трохи пізніше я вам до кінця поясню, що таке більшовицький нігілізм, ох і поясню, Штірліц…

Коли він щільно зачинив за собою двері, Штірліц витер обличчя об подушку, відчувши, яка смердюча слина у цієї довготелесої тварюки, і раптом зовсім несподівано дуже виразно й близько побачив обличчя Вацлава Вацлавовича Воровського; той прийшов