Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

наостанок», — подумала Полін. — У критичний момент історії, чи хотіли б ви, щоб Америку вів уперед боягуз? — Витримавши ще одну коротку паузу, сказала: — Дякую за увагу.

На тому вийшла.

* * *

Тієї неділі Полін вечеряла з Джеррі та Піппою в Резиденції, поглядаючи на сяйво ліхтарів вашингтонських вулиць, у той час, як у Пекіні та Пхеньяні люди прокидалися в темному досвітку зимового понеділкового ранку.

Кухня приготувала яловичину з карі, нову улюблену страву Піппи. Полін обрала рис і салат. Наїдки її зовсім не тішили, як і алкоголь. Хоч що перед нею ставили, вона їла й пила дуже мало. Запитала в Піппи:

— Ладнаєш зараз із міз Джудд?

— Хвала Богу, стара трясця відчепилася, — сказала Піппа.

Якщо Піппа вже не привертає уваги директорки школи, напевно, ліпше поводиться. Удома було те саме: без скандалів. Полін вважала, що це подіяла погроза домашнього навчання. Скільки б Піппа не бунтувала, школа була епіцентром її соціального життя. Розмова Полін із директоркою лише переконала її в тому.

Джеррі роздратовано сказав:

— Амелія Джудд не стара і не трясеться. Їй сорок років, і вона надзвичайно компетентна й енергійна.

Полін кинула на нього здивований погляд. Він рідко сварив Піппу, та й підстава цього разу була дуже дивна. Раптом здогадалася, що, можливо, Джеррі симпатизує «Амелії». Утім, нема чому дивуватися. Вона була владна жінка, що обіймала керівну посаду — як Полін, тільки на десять років молодша. «Свіжіше перевидання старої книжки», — подумала саркастично.

Піппа відповіла батькові:

— Ти б її так не захищав, якби вона діймала тебе, як мене.

У двері постукали, і в їдальню зайшов Сандіп. Працівники зазвичай не порушували родинної трапези в резиденції — насправді це було заборонено. Хіба трапилося щось надзвичайне. Полін запитала:

— Що таке?

— Мені дуже шкода переривати вас, пані президентко, але за останні кілька хвилин сталися дві події. CBS анонсувала велике інтерв’ю з Джеймсом Муром, сьогодні о пів на восьму в прямому ефірі.

Полін глянула на годинник. Було лише кілька хвилин по сьомій.

Сандіп сказав:

— Він ніколи не давав інтерв’ю національним каналам.

— Про що я сказала сьогодні зранку, — мовила Полін.

— Це непересічна подія, тому в CBS не бажають втрачати такої нагоди. Звідси й поспіх.

— Думаєте, його зачепили мої слова про боягуза?

— Я в цьому переконаний. У сюжетах із пресконференції на багатьох каналах навели цю цитату. То був дуже розумний хід. Тепер Мур спробує довести, що ви помиляєтеся, а для цього доведеться показати носа з буди.

— Чудово.

— Найпевніше, він виставить себе посміховиськом. Головне, щоб інтерв’ю проводив розумний журналіст.

Полін не була аж так у цьому переконана.

— Він знайде, чим здивувати. Слизький тип. Упіймати його — ніби спробувати схопити живу рибину однією рукою.

Сандіп кивнув:

— Єдина річ, щодо якої можна бути впевненим у політиці — те, що тут немає нічого певного.

Це насмішило Піппу.

— Я подивлюся інтерв’ю тут, а тоді прийду в західне крило, — сказала Полін Сандіпові. — А друге що?

— Прокинулися східноазійські ЗМІ. На південнокорейському телебаченні кажуть, що заколотники в Північній Кореї захопили обидві ядерні бази, дві ракетні й декілька звичайних військових.

Полін збентежилася.

— Це вже не просто інцидент, а справжній переворот, — промовила вона.

— Бажаєте висловитися із цього приводу?

Вона обдумала пропозицію.

— Навряд, — сказала врешті. — Я вже й так підвищила рівень бойової готовності й сказала народові, що ми готові до всього. Наразі не бачу підстав додавати щось іще.

— Згоден, але припускаю, після інтерв’ю Мура доведеться виступити ще раз.

— Авжеж.

— Дякую, пані президентко.

Сандіп вийшов. Джеррі та Піппа притихли. Вони часто чули гарячі політичні новини, але ця звістка була драматичнішою, ніж зазвичай. Вечерю закінчували в тиші.

Перед сьомою тридцять Полін зайшла у колишній салон краси й увімкнула телевізор. Піппа приєдналась до неї. Джеррі ж, заявивши, що не витримає цілих пів години слухати того придурка Мура, пішов кудись.

Сівши з Піппою на диван, перед самим інтерв’ю Полін спитала в доньки:

— А яка вона, та міз Джуд?

— Мала білявка з величезними цицьками.

«Ось тобі й сучасні тенденції до тендерно нейтральних визначень», — подумала Полін.

Інтерв’ю проводили в студії, стилізованій під кімнату для анонімних зізнань, із лампами, шафками біля крісел і квітами у вазі. Мур мав такий вигляд, наче йому дуже незручно.

Представила його досвідчена журналістка Аманда Ґослінґ. Мала неперевершений вигляд, як і всі вони: акуратно підстрижене біляве волосся, сіро-блакитна сукня відкривала ідеальні щиколотки. Окрім того, була дуже розумна й різка. Простої прогулянки для Мура не вийде.

Мур видавався скромнішим, ніж зазвичай. І хоч піджак однаково був ковбойського крою, вдягнув білу сорочку й звичайну краватку.

Ґослінґ розпочала делікатно. Розпитала в нього про кар’єру бейсболіста, коментатора і, нарешті, радіоведучого.

Піппі урвався терпець:

— Кому цікава ця дурня?

— Вона його підігріває, — мовила Полін. — Чекай.

Відтак журналістка швидко перейшла до питання абортів.

— Критики стверджують, що через вашу політику стосовно абортів жінки будуть змушені народжувати небажаних дітей. По-вашому, це справедливо?

— Ніхто не змушує жінку вагітніти, — відповів він.

Піппа кинула:

— Що-що?

Це була очевидна неправда, але Ґослінґ ніяк не прокоментувала.

— Хочу переконатися, що глядачі чітко розуміють ваші ідеї, — промовила вона м’яко й стримано.

Піппа сказала:

— Чудова думка, хай усі бачать, який він кретин.

Ґослінґ вела далі:

— На вашу думку, коли чоловік просить свою дружину про фізичну близькість, чи має вона право відмовити?

— Чоловік має потреби, — відповів Мур тоном великого мудреця. — Господь створив шлюб для задоволення цих потреб.

Ґослінґ не приховала зневажливих ноток у голосі:

— Отже, коли жінка вагітніє, в цьому винен не чоловік, а Бог?

— Це точно воля Божа, мем, вам так не здається?

Ґослінґ не стала вплутуватися в дискусію про волю Божу.

— Попри те, — мовила вона, — схоже, ви вважаєте, що в цьому питанні жінка не має права голосу.

— Я вважаю, що чоловік і дружина повинні обговорювати такі питання в любові та злагоді.

Ґослінґ тисла далі:

— Але, по-вашому, головний завжди чоловік?

— Ну так сказано в Біблії. Ось ви, міс Ґослінґ, перечитуєте іноді Біблію? Бо я — так.

Піппа вигукнула:

— З якого він століття?!

Полін відповіла:

— Він озвучує переконання багатьох американців. Без