Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Сьогодні вона стала четвертою наложницею еміра, і церемонія її приєднання до палацу була сповнена урочистості. Юн Мі акуратно наливала чай, не зустрічаючись із його поглядом, який був холодним і оцінюючим. Емір бачив у ній не більше ніж красивий об'єкт, але її впевненість і гідність підносили її над іншими жінками. Він був задоволений, що у палаці з'явилася ще одна наложниця — прикраса, яка не викликала питань.  

Коли чашка з чаєм була поставлена перед ним, Юн Мі заговорила, її голос звучав ніжно, але в ньому була прихована рішучість:  
— Мій володарю, чи можу я попросити про щось?  

Ібрагім, помітивши її корейську красу, трохи усміхнувся:  
— Я емір Катара, — промовив він. — Все, що ти хочеш, все, що тобі потрібно, все під моїми ногами. Говори, і я виконаю твоє прохання.  

Юн Мі дістала фотографію зі складок свого ханбока і поклала її перед еміром. На знімку була жінка з легкою сумом в очах і докором на губах. Емір нахилився, щоб поглянути, і його очі звузилися від здивування.  

— Це Су Ген, — сказала Юн Мі. — Коли я була дівчинкою, вона втекла зї своїм батьком, зрадивши нашу сім'ю. Відтоді я не могла знайти її. Мій володарю, я хочу, щоб ти знайшов її. Я готова покарати її за зраду.  

Емір, задумавшись, усвідомив, що перед ним не просто красива жінка, а вправна маніпуляторка. Її прохання було незвичайним, але захопливо інтригуючим.  
— Ти хочеш, щоб я знайшов її і привів до тебе? — уточнив він.  

Юн Мі ствердно кивнула, її погляд став ще більш відчуженим, холодним. Вона знала, чого хоче, і не збиралася зупинятися. Емір мовчки кивнув, даючи зрозуміти, що прохання буде виконано. Він не здогадувався, що її батько, губернатор міста, віддав Юн Мі в наложниці як частину складної політичної гри.  

Ніч опустилася на палац, наповнений величною тишею. Емір відчував, що його життя знову заплуталося в мережі рішень, які він прийняв.

Аль-Захіра, Катар

Правосуддя почало свою роботу, і маленька дівчинка нарешті отримала шанс на нормальне життя. Руслан і його друзі відчували полегшення, знаючи, що змогли врятувати її і розкрити жахливу таємницю. Судове розслідування у справі Генріха Зоуштрауса підійшло до кінця. Руслан стояв у залі суду, спостерігаючи, як його доводи були визнані переконливими, а злочинця — винним.  

Генріх, хоч і намагався виправдатися, доводячи свою невинуватість, зрозумів, що йому не уникнути покарання. Коли він подивився в очі Руслану, то помітив щось знайоме, щось із минулого, але часу на роздуми у нього не залишилося. Його засудили до тюремного ув'язнення. Руслан відчув полегшення, усвідомивши, що довів справу до кінця і покарав того, хто завдав болю невинній дівчинці.  

Після суду Те Йон взяла дівчинку під свою опіку. Незважаючи на власну прихованість, вона була готова стати матір'ю для цієї дитини. Дівчинка, яка пережила стільки страждань, знайшла у Те Йон захист і любов, яких їй так бракувало. Те Йон вирішила, що зробить усе можливе, щоб дати дівчинці новий шанс на щастя, оточивши її безпекою та теплом.

Після того як Генріха, божевільного вченого, покарали, Те Йон вирішила запросити своїх друзів — принца Руслана, Катю, Сема, Оскара та Софію — до себе додому, де панувала корейська атмосфера. Коли вони увійшли у двір, що належав Те Йон, усі ахнули від захоплення. Будинок був виконаний у стилі епохи Чосон, оточений красою та витонченістю, а також двома служницями.

Те Йон була не лише талановитим адвокатом, але й досить заможною жінкою. Вона познайомила друзів із чоловіком Мін Со — успішним бізнесменом, який вирощував алое, незважаючи на спекотний клімат Катару. Мін Со продовжував родинні традиції й покохав мудру та добру Те Йон, а їхній шлюб був підтриманий його батьками. Мін Со привітно зустрів друзів своєї дружини. Їх також зустріла радісна дівчинка, яку мучив її батько Генріх. Тепер у неї був новий дім та любляча родина.

Те Йон запросила всіх усередину. Друзі були вражені інтер'єрами будинку, наповненими корейськими антикварними речами та вівтарем для буддійських молитов. Мін Со запропонував сісти за стіл, де вже були накриті різноманітні корейські страви: безліч закусок, м'ясні делікатеси та гарніри. Для друзів це було перше знайомство з такою кухнею, і Руслан разом з іншими їв із великим задоволенням, подякувавши господарям за частування.

Вечір перетворився на справжнє корейське свято. Увімкнули народну танцювальну музику, і Мін Со першим почав танцювати. До нього приєдналися Оскар та Софія. Тим часом Руслан і Катя, обійнявшись, розглядали алое, яке вирощували у дворі. Потім Те Йон запросила всіх повернутися до будинку. Вона збиралася поділитися з ними своєю особистою історією, залишивши вечір на зворушливій ноті.

Те Йон почала розповідати, що раніше її ім'я було Су Ген, і вона була служницею у шанованого господаря в Досі. Господар, також кореєць, був багатим чоловіком, але його дочка, жорстока і безжальна Юн Мі, часто принижувала та била Су Ген.  

Коли Су Ген була дитиною, її матір вигнали, бо вона вже фізично не могла працювати. Вона так і не повернулася. З іншими слугами поводилися ще більш жорстоко — їх закопували живцем, щоб поліція не могла їх знайти, адже ці слуги вважалися бідними, майже безправними. Слуг тримали як рабів, і одного разу на очах Су Ген жорстоко побили її батька.  

Це стало переломним моментом: Су Ген вирішила втекти, склала план і втекла з батьком, щоб почати нове життя. Вони знайшли притулок у казковому Аль-Захарі, де місцеві мусульмани виявилися добрими і чуйними людьми. Вони допомогли Су Ген почати нове життя, і так з'явилося її нове ім'я — Те Йон.