Agrafena - Примхлива мрія, Agrafena

Цілком зрозуміло, що безлад на голові свекрухи був справою рук збудженого і нетерплячого перевертня, а саме мого свекра. То хто тут щось казав про моральний вигляд невістки?

Анастасія засміялася, я приєдналася, а садівник тільки похитав головою.

– Так, – пробурмотів він, – компаньйонка з тебе нікудишня.

– І не кажи, – погодилася Анастасія, все ще сміючись, – зараз я зовсім не схожа на предмет для наслідування. Ходімо, Вікулю, поки цей квітковий ловелас тобі зовсім не заморочив голову.

– Якби мені скинути років сто, може, я б і спробував знову привернути увагу молодих дівчат. Але, на жаль, – зітхнув Тимдор, – ті часи, коли жінки шукали мого товариства, давно минули.

– Не прибіднюйся, – господиня погрозила пальцем чоловікові і звернулася до мене: – Ходімо, доню, треба швидше покинути будинок, поки ще нічого нам не завадило.

Вона впевнено схопила мене за руку і потягла за собою.

– Гей, – обурилася я, зупиняючи жваву жіночку, – а мій подарунок?

Пакет із незвичайною рослиною мені одразу ж вручили, і Анастасія від подиву навіть очима закліпала:

– Ти подарував Вікторії цю квітку?!

Тимдор кивнув, потім хитро підморгнув мені і задоволено пророкотав:

– Не щодня жінки зізнаються, що люблять мене. Таке визнання варте незвичайного подарунка.

– І цього зачарувала, – зітхнула свекруха, скрушно похитавши головою. – Бідолашний мій хлопчик, пощастило ж йому знайти таку невгамовну пару.

– Нехай радіє, – я гордо задерла ніс, – що йому дісталася така вся прекрасна дівчина.

  – Він і радіє, – нерішуче відповіла Анастасія, – ну, я так думаю. Гаразд, ходімо, а то до вечора не виберемося, – підвела вона риску під нашою розмовою і попрямувала до виходу.

  – А хто в цьому винен? – єхидно поцікавилася, поспішаючи за нею.

  – Ти, звичайно, – відповіла вона, – хіба не чула, що у свекрухи завжди винна невістка?

  – Ну так, ну так, – пробурмотіла я собі під ніс, – чула, звісно. Тільки завжди можна зробити так, щоб свекруха раптом стала колишньою.

  – Що? – Тепер різко загальмувала сама Анастасія.

  – Нічого, – я самовпевнено задерла голову і, випередивши прискіпливу даму, що зупинилася, прослизнула в двері.