Юрій Миколайович Авдєєнко - Очікування шторму

матеріали про повстання Степана Разіна. Знайдені документи детально висвітлюють селянський побут допетровської епохи й дають нові дані про розгром ряду сіл під час ліквідації повстання 1670 року.

Сьогодні на берлінській біржі курс долара знову впав до 2,86 німецької марки проти вчорашнього курсу — 2,90 за долар (паритет 4,20 марки).

Вашінгтон. З авторитетних джерел стало відомо, що Рузвельт має намір без будь-яких обмежень здійснити програму військово-морського будівництва. В 1936 році, коли програму буде завершено, в американському флоті виявиться на 101 судно менше, ніж це дозволено угодами, а в англійському флоті — на 64 судна менше, тоді як японський флот досягне на той час максимальних меж.

Учора о 16-й годині 15 хвилин три французьких літаки, на яких летів французький міністр юстиції П'єр Кот та його супутники, знизилися на центральному аеродромі аерофлоту в Москві. Всі три прибулі літаки — трьохмоторні моноплани. Особливий інтерес являє флагманський апарат «Девуатин-332».

Агентство Ассошіейтед Пресс передає з Буенос-Айреса, що всі спроби Аргентіни, Бразілії, Чілі й Перу виступити з посередництвом між Болівією та Парагваєм зазнали невдачі. За словами агентства, Парагвай готується до війни на невизначений строк для того, щоб чинити опір Болівії. Парагвайський уряд має намір завербувати в свої війська 10 тисяч російських білоемігрантів-козаків. Царський генерал Бєляєв вирушає в Європу з метою вербування. Парагвайський уряд обіцяє білогвардійцям, які візьмуть участь у війні, земельні наділи в районі Чако, що став приводом для конфлікту. Агентство вказує, що витрати на переправлення білогвардійців узяв на себе «видатний парижанин».

За повідомленням з Гавани, страйковий рух на Кубі поширюється. Робітники захопили в свої руки ряд нових цукрових заводів, вимагаючи від американських промисловців підвищення заробітної плати. Боячись зростаючого революціонізування солдатів, робітників та селян, новий уряд Сан-Мартіна озброює кілька тисяч студентів. Багатьох капралів і сержантів уряд висунув на вищі посади.

Радіо, телеграф, телефон… Осінь 1933 року…

2

Хмари на світанку густішали. Й гори видавалися плоскими, наче наляпаними на папір. З щілини віяв вітер. Листя падало темне, як хмари.

Коні, яких вели за вуздечку, ступали обережно, наче не довіряли мокрому камінню, прихованому під листям. Требухов ішов попереду. І його спина в брудній тілогрійці маятником погойдувалася перед очима Волгіна.

Цілу дорогу мовчали. Й це було зручно для роздумувань. Роздумувань серйозних, як ніколи. Волгін мав усі підстави лаяти себе за те, що виконання завдання затягнулося, що події так обернулися, що важко передбачити, чим вони закінчаться. Та з іншого боку, працювати без зв'язку майже неможливо. Ні з ким порадитися, нікого проінформувати.

Якщо навіть він, Волгін, більше ніколи не потрапить у банду, не побачить Козякова, то час, який він пробув тут, дарма не пропав. Йому відомий пароль. Це й мало і багато. Мало, якщо той, хто ховається в місті, щось підозрює і не прийде на місце зустрічі. Багато, якщо все буде гаразд… Тому що викрадення Козякова не було самоціллю. Він потрібен був живий, щоб дати відомості. Розповісти, хто ж справжній керівник бандитських зграй, хто постачив їх англійськими карабінами, патронами…

Цей пароль ниточка. А може, волосінь. А здобич не одірветься. І якщо тепер поводитись як належить і, купивши квиток на перший же швидкий поїзд, від'їхати в місто, то Каїров не стане сердитися, не скаже: «Підвів. Зірвав серйозне завдання». Правильніше, не сказав би. Коли б не це весілля…

Але весілля відбулося. Так, діти не відповідають за батьків. Нехай Анастасія Козякова — людина наївна й легковажна, та вона не злочинець… Ні, ні, ні! Й вона гарна. Й Кость Волгін кохає її. Він ніколи не кохав раніше. А тепер кохає. Та, слово честі, він не збирався з нею одружуватися. Слово честі!

Так, це важко довести… Тепер, коли він не привіз Козякова, зв'язаного по руках і ногах, із кляпом у роті… Можна гадати, що це так просто — зв'язати Козякова, немов немовля.

Кость дуже розраховував на весілля, коли дізнався, що воно відбудеться в домі Вороніна. Він був упевнений, що гості як слід нап'ються. Й коли вийти з любим тестем подихати свіжим повітрям, а потім ударити його по черепу маленьким, але таким важким браунінгом, що лежить у кишені куртки… Й тоді не велика проблема зв'язати його й покласти впоперек сідла. А за годину, навіть за півгодини можна втекти далеко…

І Костеві вдалося виманити Козякова з дому.

Холодний вітер шурхотів гіллям. І воно погойдувалося, наче в танку. Іній підбілив землю, і східці ганку, й поручні. Тихо іржали коні, прив'язані біля сарая. Теліпали хвостами, стріпували гривами.

Козяков сперся плечем на стіну, спокійний, задоволений. Дивився на Волгіна, попахкуючи цигаркою.

Волгін намацав у кишені пістолет. Узяв за дуло. Рукоятка досить важка, щоб звалити кого завгодно…

— Що ти хотів сказати мені, Аполлоне? — Голос Козякова був майже ласкавий.

— Я тепер не сам… Ми з Анастасією повинні втікати звідси, поки не настали морози.

Він повів ліктем, намагаючись вийняти з кишені пістолет і блискавично нанести удар. Але… Рипнули двері. П'яні голоси на мить стали голосними. Однак тут же знову стихли, наче віддалилися. На ґанку хтось залишився. Козяков смикнув плечима й пішов до ґанку. Волгін не рушив з місця.

— Що, Генріху, не п'ється?

— Треба їхати, — сказав Требухов.

— Аполлоне, залишаєшся тут.

— Я б з вами, — заперечив Волгін.

— Оце так зять… Від молодої дружини першої ж ночі втікати ладен! Залишаєшся до ранку… Воронін проведе тебе. Ми будемо на колишньому місці.

Усе так же не вщухав вітер. Грюкнули двері. Бандити виходили поодинці. З посмішкою бажали Волгіну добраніч.

Сідали на коней. Цокіт копит розчинявся в шумі вітру… Гори лежали довкола похмурими чорними плямами. Десь за ними був місяць. Він трохи підсвітлював. І тому небо було світліше, ніж