Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Детективи » Вушко голки 📚 - Українською

Кен Фоллетт - Вушко голки

207
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Вушко голки" автора Кен Фоллетт. Жанр книги: Детективи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 89 90
Перейти на сторінку:
посольство.

На краю скелі нагорі з'явилися матроси — вони скинули Блоггсу мотузку. Той склав усі речі Фабера в свою кишеню й міцно обв'язав тіло небіжчика. Хлопці дружно витягли його нагору, потім спустили мотузку за Блоггсом.

— Ви там його мозок забули. Але ніхто його не шукатиме, думаю, — пожартував один із моряків, коли Блоггс виліз.

Старший лейтенант назвався і повів Блоггса в котедж на пагорбі.

— Ми там нічого не чіпали, сер. Усі докази на місцях.

— Не переймайтеся, розслідування цієї справи не буде.

У будинок заходити довелося через розбите вікно на кухні. За столом сиділа жінка й тримала дитину — Блоггс просто усміхнувся, бо так і не зміг придумати, що ж їй сказати. Він швидко оглянув житло — ну просто поле бою. Вікна забиті цвяхами, двері забрані дошками, в одній із кімнат сліди пожежі й собака з перерізаним горлом, валяються рушниці, в підвіконні стирчить сокира, а поруч із нею — два відрубані пальці.

Що за жінка могла таке витримати?

Блоггс підрядив матросів привести дім до ладу: прибрати, дістати цвяхи з вікон та дверей, полагодити електрику й приготувати чаю.

Сам він узяв стілець, сів перед жінкою й уважно її оглянув. Чоловічий завеликий одяг, мокре волосся, брудне обличчя. Але, незважаючи на все це, надзвичайна врода. Просто чудові бурштинові очі.

Зрештою Блоггс усміхнувся малому й тихо заговорив до жінки:

— Ви зробили дещо вкрай важливе для всієї війни. Я вам обов'язково розповім, що саме, — тільки не сьогодні. Наразі ж у мене є два запитання. Можу я їх поставити чи краще пізніше?

Люсі перевела на нього погляд — спочатку розгублений, але потім вона наче навела фокус і кивнула.

— Чи вдалося тому чоловікові вийти на зв'язок із субмариною?

Погляд жінки був порожнім. Блоггс опустив руку в кишеню й намацав там іриску.

— Можна, я пригощу вашого хлопця? Він виглядає дуже голодним.

— Так, дякую, — відповіла Люсі.

— То що ж, Фабер зміг зв'язатися із субмариною?

— Його звали Генрі Бейкер.

— Ну добре. То зміг чи ні?

— Ні. Я влаштувала коротке замикання.

— Дуже вдале рішення. Як же вам це вдалося?

Вона показала пальцем на порожній патрон під стелею.

— Що, викрутку засунули? — хмикнув він.

— Ні, — зітхнула вона. — На це не стало розуму. Встромила пальці.

На його обличчі промайнув жах. Це ж треба, отак навмисне... Думати про це було моторошно, і він викинув із голови ці образи.

— Так, добре. Друге запитання: як ви думаєте, міг хтось із субмарини побачити, як він спускається зі скелі?

Вона кинула на нього спантеличений погляд.

— Із люка ніхто наче не виходив, — зрештою мовила вона. — Може, через перископ?

— Ні, через перископ таке неможливо розгледіти, — упевнено сказав Блоггс. — Це дуже добре. Значить, вони не знають, що його... знешкоджено. У будь-якому разі, — він поквапився змінити тему, — вам довелося пройти через такі випробування, які випадають не мирним жінкам, а солдатам на фронті. А вашого хлопця і вас треба відвезти в лікарню в Абердин.

— Добре, — просто мовила Люсі.

Блоггс звернувся до старшого:

— Підкажіть: у нас тут є якийсь транспорт?

— Є. Там у деревах стоїть джип.

— Добре. Тоді відвезіть, будь ласка, місіс із її сином на причал. Нехай ваш човен доправить їх у лікарню.

— Слухаюся.

— І поводьтеся чемно.

— Звісно ж.

Блоггс знову повернувся до жінки. Його охопило невимовне захоплення нею: попри її зовнішню безпорадність та тендітність, вона вчинила неймовірно мужньо.

— Ви день чи два побудете в шпиталі, — він узяв Люсі за руку, — а потім почнете страшенно нудитися. Це ознака того, що вам краще. Я буду неподалік, лікарі відразу зі мною зв'яжуться. Я б хотів ще дещо з вами обговорити, якщо можна. Але не зараз, потім, коли ви будете готова, добре?

Люсі нарешті усміхнулася, і її усмішка вкрила Блоггса приємним теплом.

— Дякую. Це дуже чемно з вашого боку, — вона підвелася і з малим на руках вийшла з будинку.

— Чемно? — пробурмотів Блоггс собі під носа. — Це ж треба... Ну що за жінка!

Нагорі він знайшов радіопередавач і налаштувався на частоту Королівського полку спостереження.

— Викликає Штормовий острів, прийом.

— Чую вас, Штормовий. Прийом.

— З'єднайте мене з Лондоном.

— Зачекайте, — повисла довга пауза, а потім почувся знайомий голос. — Ґодліман на зв'язку.

— Персі, ми узяли нашого... контрабандиста. Мертвий.

— Чудово. Чудово! — навіть по радіо добре було чути тріумф у голосі Ґодлімана. — Йому вдалося встановити контакт зі своїм напарником?

— Я майже впевнений, що ні.

— Молодці! Вітаю!

— Вітати треба не мене. Коли я сюди дістався, залишилося лише поприбирати.

— Хто ж його вбив?

— Жінка.

— Чорти б мене узяли! Що ж це за жінка?

— Героїня, Персі, — всміхнувся Блоггс.

У відповідь почувся сміх Ґодлімана:

— Здається, я розумію, про що ти.

38

Гітлер стояв біля величезного панорамного вікна й оглядав гори. На ньому була його сіра форма, яка тільки пригнічувала всіх. Уночі йому довелося викликати свого лікаря. Увійшов адмірал Путткамер.

— Доброго ранку, мій фюрере, — відсалютував він. Гітлер повернувся і вп'явся пильним поглядом у свого ад'ютанта. Насторожені очі фюрера завжди нервували Путткамера.

— То що, субмарина зустріла Голку?

— Ні. Під час зустрічі виникли проблеми... Англійська поліція саме ловила якихось контрабандистів. Голка взагалі не прибув на місце зустрічі, кілька хвилин тому ми отримали від нього повідомлення, — чоловік дістав аркуш паперу й простягнув його фюреру.

Гітлер узяв листок, одягнув окуляри і прочитав:

ІДІОТИ РАНДЕВУ НЕ НАДІЙНЕ Я ПОРАНЕНИЙ ПЕРЕДАЮ ЛІВОЮ РУКОЮ ПЕРША АМЕРИКАНСЬКА ГРУПА АРМІЙ ЗОСЕРЕДЖЕНА У СХІДНІЙ АНГЛІЇ ПІД КОМАНДУВАННЯМ ПАТТОНА ВКЛЮЧАЄ ДВАДЦЯТЬ ОДНУ БРОНЕТАНКОВУ ДИВІЗІЮ ПРИБЛ П'ЯТЬ ТИСЯЧ ЛІТАКІВ ВІЙСЬКОВІ КОРАБЛІ В ЗАТОЦІ ВОШ ВИСТУПАЮТЬ П'ЯТНАДЦЯТОГО ЧЕРВНЯ ПРИВІТ ВІЛЛІ

Гітлер простяг листок назад і зітхнув:

— Виходить, Кале.

— Цьому Голці можна довіряти?

— Абсолютно, — Гітлер підійшов до стільця й сів так, наче все тіло охопило болем. — Він відданий Німеччині. Я знаю всю його родину.

— Але ж ваша інтуїція...

— Так-так, інтуїтивно я не згоден. Але я сказав, що прийматиму рішення згідно з його словами — значить, так і буде, — він жестом відпустив ад'ютанта, додавши: — Передайте

1 ... 89 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вушко голки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вушко голки"