Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   — Ми вдячні вам за усе але, схоже, нам настав час, — сказав Фернандо.

   — Ні, вночі вас не відпущу, - відповів господар, — щоб човен мені розтрощили. Підете зранку. 

   Гості погодились. Нарешті вони могли поспати спокійно і не боятися можливого нападу.

   У домі дона Педро затишно, та  й сам господар залишав приємне враження. Тим паче старий відлюдник, навряд чи повідомить про них владу, навіть якщо зрозуміє хто вони насправді. Хоча за голову будь-якого з них може отримати стільки, що на місці хатини зможе побудувати шикарну фазенду, з безліччю слуг і рабів. Але складалось враження, що матеріальні блага не спокушали старого.

   Місто, а точніше, невелике поселення було в лігах тридцяти звідси. За добу туди не дістатися. Якщо він навіть зважиться повідомити про них. Поки дістанеться... Коли прибудуть військові,  пірати давно повернуться на корабель, та вийдуть далеко в океан.

   Шкода, так і не знайшли копальні. Але нічого, треба лише дістатись судна, а там... Головне, що небезпека позаду, дивом, але вони вирвалися з полону. Адже зірвись їхній план втечі, невідомо був би, хоч хтось із них зараз живий. 

   Фернандо деякий час не міг заснути.  Думав про те, що Габріела загинула недалеко звідси. Може і йому стояло закінчити свої дні в цьому темному, жахливому лісі. Але товаришам подібної долі він не бажав.

   Неодноразово вони рятували одне одному життя. Крізь сон він чув як донья Нора розмовляла з кимось. Співрозмовницю він не чув. За уривками фраз йому здалося, що говорить вона з дочкою. Дивно, адже вони весь цей час нікого не бачили.

   Напевно, вона сховала дівчину від незнайомців. Що дуже вірно. Хто знає на що здатні зголоднілі за жіночою ласкою чоловіки. 

   Зрозуміло, вдячні дону Педро за порятунок пірати, не наважаться завдати лиха його родині. Але це стосується Фернандо та його товаришів. Навіть ловеласа Стіва. Але інші могли наплювати на те, що старий врятував їм життя.

   Настав ранок. Пірати швидко перекусили залишками вечері разом із доном Педро та попрямували до берега. Товариші негайно відв'язали човен, відштовхнули його і вирушили до місця, де мав чекати «Нестримний».

   Фернандо озирнувся у бік берега, сподіваючись серед непрохідного лісу розгледіти хатину, але нічого не побачив.

   — Чудове місце провести старість, — сказав Федеріко. У його голосі читалася нотка заздрощів.

   — Так, непогана, ми футів на сто відплили, а нічого вже не видно.

  — І все ж жити відлюдником у такому лісі... — пробурчав Стів.

   — Ну, з нашою справою щастя взагалі дожити до старості, — заперечив Федеріко, — та й дружина в нього гарна.

   — Їм зрозуміло, а ось їхній доньці навряд захочеться провести тут життя.

   — Який ще доньці? — здивувався Стів.

   — Не чули, вчора донья Нора з нею про щось балакала на кухні?

  — Ні, не чули, — заперечив Стів.

  — Я як до гамака доліз, спав що те немовля, — відповів Джим.

   — Не вистачає тобі жіночої ласки, — усміхнувся Стів

   — Ти зрозуміло, за спідницями починаєш тужити, не встигнувши відчалити від берега, — пробурчав Федеріко.

  — А ти впевнений, що вона реально з кимось розмовляла? Ось у мене тітка все життя з  давно загиблою донечкою базікала. Ми думали, зовсім з глузду з'їхала старенька.

   — Може й так, — відповів Стів. — А взагалі, які нам до цього справи!

   — Ти маєш рацію, треба швидше дістатися нашого корабля, і йти якомога далі звідси.

   — Але спершу повернемо човен старому, — відповів капітан.

   — Ти у своєму розумі? — посміхнулися товариші.

   — Все одно будемо йти недалеко від берега. Багато часу не втратимо.

   — Дограєшся зі своєю честю, — заперечив Федеріко, — та й нам дістанеться.

   — Ми з вами розбійники, це правда. Але я не звик дурити тих, хто нам допомагає. До того ж нам слід поповнити запаси солонини. Я домовився про це з доном Педро.

   — Монсірам, трохи таких понять, — підтримав його Стів. — А то ще зрозумій хто більший злодій і розбійник ми та наші брати, чи все кодло, що сидить у позолочених палацах і лиже дупу королям.

   Пірати дружно працювали веслами, і надвечір досягли мису, за яким стояв корабель. Настала темна ніч коли вони нарешті обійшли мис і почали рухатися до берега.

   — Ти диви, — з якимось переляком пробурчав Стів, — а ми вже не одні.

   — Сам бачу!

   Місяць тієї ночі лише іноді виглядав з-за хмар. Але, не зважаючи на темряву, пірати побачили неприємну картину. Поруч із їхнім  флейтом стояв якийсь великий корабель, куди більше схожий на військовий фрегат, ніж на невдаху-торговця, який волею долі зайшов сюди.