Мирослава Русава - Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава

Дивно, але не дивлячись на всі минулі суперечки Агафія прикривала Фіна. Суддя та її супутник стояли пліч-о-пліч, а Сірошкур і Могила звивалися в смертельному танці не далеко один від одного, голови мерців злітали від ударів і блискавками миготіли розчерки їх лез.

Бруд, земля та інша погань летіла на всі боки. Несподівані крики чудовиськ та лайка закладали вуха...

Кінець pov Алана

Літо вже поступилося дорогою осені. Однак лише на календарі. Цього року теплі дні вирішили залишитися довше, затримуючи і часті в золоту пору грози. Проте ніч уже стала набагато безжальнішою...

Усього вісім годин – а довкола вже чорним-чорно. Хоч і здається, що буквально вчора в цей час ще світило сонце.

На пагорбі, що височів за селом, сиділа ніким непомічена дівчина. Тонке водянисте волосся, «аристократична» блідість, мертвяча худоба та запалі очі робили її подібною до мерців, з якими вона часто вела дружбу… Скляні очі її спокійно бігали туди-сюди, ніби шукаючи щось.

– Місяць тільки встає – пробубнила незнайомка сама собі під ніс, намагаючись сісти по зручніше на вологій траві – ну гаразд, все одно сьогодні повня.

Магичка з небажанням дістала з величезної сумки зошит із закляттями і таку собі флейту. Інструмент був зроблений з кісток келпі. На його боках красувалися магічні руни. Будь-який некромант душу віддав би за такий артефакт, а їй він дістався задарма...

– Гості вже на місці – зловісно посміхнулася дівчина, помітивши тіні, що бродили біля підніжжя пагорба.

Протяжно завив музичний інструмент. Відлунням озвалося іржання душ келпі... а посланець смерті вже чув рух своїх "слухачів"...

Раптом флейта здійнялася, а Незнайомка почала читати заклинання... Зачаровано, речитативом. Зуби відбивали дріб при кожному русі щелеп. Туман обволікав цвинтар у підніжжя пагорба, а вояки, що знаходилися на ньому, напружилися. Раптом все заворушилося, завило, забулькало, заревло.

Сірошкур та амазонка, що сиділа на тому ж дереві, злетіли вниз. Хлопець одним рухом розрубав двох зомбі, що злетіли вгору на їх запах... запах життя, запах молодої крові… А Могила "елегантно", приземлившись, вбила в землю тварюку, яка ледь не вкусила рудоволосу валькірію.

Почалася бійня. Агафія Дуб та Фелікс Ладкім, що звикли битися пліч-о-пліч, неусвідомлено стали спина до спини.

На всі боки летів бруд та шматки мертвих тканин. Туман став непроглядним і, на диво, щипав очі.

- М...!! – вилаявся Фін Хмельницький, що випустив з рук шаблю. Відчувши рух збоку, чоловік, не замислюючись, впечатав у повсталого мерця кулаком.

Останки кісток посипалися на землю, а цвинтар оголосило злісне виття зраненого мерця. Соломія Ікло впевнено рубала ходячі трупи, а паралельно намагалася не звертати уваги на ріжучий біль в очах. Але лише на мить зазівалася дівчина, протираючи очі, як під її зігнуту в лікті руку підскочив кинджал.

Дмитро пронизав череп хотівшого напасти на гетьмана зі спини чудовиська. Істота впала на землю, і запанувала тиша...

– Очі тільки заважають, – шепнув Серошкур, що зіткнувся спиною з такою ж напруженою амазонкою і витираюче одне око – інше, хоча і зуділо не менше вдивлялося в туман і мрак, очікуючи нападу.

У результаті воїн з силою смикнув свій рукав. Бідолашна тканина розійшлася і юнак, не замислюючись, зав'язав собі очі. Тим часом дівчина, що стояла за його спиною, заплющила очі, ніби йдучи в себе.

– Куди вони поділися? – намагався сфокусувати зір Фін.

– Ідіот малолітній! – вигукнула білявка Агафія, вскочивши у повітря і розрубавши чудовиська, що кралося до її брата.

- Вай-вай-вай. Де ж ти 10 років така дбайлива лазила? – уїдливо простяг Хмельницький, тим часом пронизуючи груди мерця шаблею.

Піднялося приголомшливе виття, а за ним послідували звуки віддаленої музики.

Могила раптово розплющила очі, що на диво, як ліхтарі сяяли синім, і негайно налетіла на переважаючих числом супротивників.

– По-моєму, зараз не місце і не час для ваших сімейних розбірок, – заперечив волхв, обриваючи суперечки обох Хмельницьких, що так не вчасно згадали що стоять з різних сторін барикад, попутно ногою з розвороту зносячі голову одному з зомбі.

– А що з Аланою? – виринула з туману замурзана гетьман.

Сірошкур насторожившись з усього маху, вбіг на стовбур єдиного дерева і відштовхнувшись перекинувся через голову. Ногами знісши монстра, який ледь не вкусив бідолашну дівчинку, Тихомир сам мало не був роздертий його побратимом.

А Алана ледь відбивалася від тварин, що лізли як з нізвідки...

Тим часом у будівлі Ради привид хлопчика сидів на столі звісивши ноги і захоплено плів маленький браслетик. Грицько перебував у кабінеті переговорів. Вітер шумів за відчиненими вікнами, а на нього зі стін дивилися портрети.

– Алана буде в захваті – ретельно переплітаючи нитки мрійливо промовив хлопчик, бовтаючи напівпрозорими ногами.

Раптом весь енергоплан здригнувся.

– Ой – впав привид на підлогу – що? – глянув хлопчик на осяяний світом портрет отамана, чиї очі мружилися... – Треба перевірити – шепнув він собі і вилетів у вікно...

Простір розірвав крик розпачу, за яким послідував невизначений клекот. Вурдалак, що казна-звідки взявся, схопив суддю за руку і потяг подалі від людей.

Погляд перевертня, що побачив це, сповнився люттю і, не в силах контролювати себе, Фелікс кинувся на кривдника. Не зря побратими кликали його «пернатим». Пір'я само собою замінювало шкіру. Пальці замінили залізні пазурі. Фелікс відчував, як кров закипає у жилах.

Тим часом брюнети – Могила і Сірошкур – одночасно завмерши, насторожилися. Впевнений у собі Тихомир, піднявши долоню вгору, махнув убік.

Він чудово знав, що дівчина почула заклинання так само, як і він... Його не бентежило те, що між ними кілька десятків кроків і майже твердий туман. Воїн просто знав, що Могила його зрозуміла.