Володимир В'ятрович - Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій

У складі військ Південно-Західного фронту українці становили близько 50 %. На території України тривали перші великі битви на східному фронті Другої світової війни: Волинська танкова битва, оборона Києва, Одеси, Севастополя. В Україні в 1941 р. відбулися два великі оточення — Уманське й Київське (найбільше у світовій історії). До кінця 1941 р. у німецькому полоні опинилося понад 1 300 000 українців. Навіть у 1942 р., коли територію України майже повністю окупували німці, українці становили близько 8 % у дієвій Червоній армії. На початку 1943 р. їхня кількість зросла до 10—11 %.

1942 року на територію України знову припало два великі оточення — Харківське та Керченське. У 1943—1945 рр. з країни було призвано до дієвої армії ще 4 500 000 осіб. З другої половини 1943 р. і в 1944—1945 рр. українці становили 60—80 % солдатів у з’єднаннях Українських фронтів. Поряд зі звичними в Україні проводили мобілізації польовими військкоматами, які забрали до лав Червоної армії близько 1 500 000 осіб. На українських землях також широко практикували так званий «достроковий» призов юнаків 16—17 років. Лише за офіційними даними, так мобілізували 265 000 осіб без урахування тих, кого призивали польові військкомати. Загалом за роки німецько-радянської війни до Червоної армії було мобілізовано 30 000 000 громадян СРСР (Німеччина мобілізувала 16 000 000 своїх громадян). З України до радянських збройних сил було забрано понад 9 000 000 осіб. Загалом СРСР у роки війни втратив 16 200 000 військовослужбовців, близько 4 000 000 із яких були вихідцями з України. 1 700 000 жителів України повернулися з Червоної армії інвалідами. За мужність, виявлену в боях, 2 500 000 українців були нагороджені медалями та орденами, 2070 — удостоєні звання Героя Радянського Союзу, зокрема 32 — двічі, а один — І. Кожедуб — тричі.

З Україною пов’язані вирішальні битви на радянсько-німецькому фронті. На території нашої держави було розгромлено 60,6 % сухопутних сил німецької армії. Протягом січня 1943 р. — жовтня 1944 р. Червона армія здійснила в Україні 13 наступальних і 2 оборонні операції. А з 22 червня 1941 р. до 28 жовтня 1944 р. на території України протиборчі сторони провели 29 із 76 стратегічних наступальних та оборонних операцій. 1944 року на українських землях воювало 50 % усіх сухопутних військ Червоної армії (42 % стрілецьких і 80 % танкових та механізованих з’єднань).

Українці також воювали в радянських партизанських з’єднаннях, лавах УПА, загонах французького, югославського й словацького руху Опору. Близько 50 000 українців брали участь у війні в лавах канадської, американської, австралійської, британської армій.

Десятки тисяч українців повірили гітлерівській пропаганді й опинилися в німецьких збройних формуваннях. Дехто з них щиро сподівався на те, що Німеччина створить на базі українських частин і з’єднань повноцінну українську армію, інші ж використовували можливість піти на німецьку службу як спосіб вирватися з таборів для військовополонених. Понад 25 000 українців пройшли через ряди української дивізії військ СС «Галичина» (8000 із них загинули); 80 000 служили у створеному Рейхом Українському визвольному війську; 5000 входили до складу протитанкової бригади «Вільна Україна», яку німці сформували на зламі 1944—1945 рр. (3000 загинули наприкінці війни); 10 000 опинилося в німецьких ППО; близько 80 000 громадян українського походження перебувало в рядах створеної гітлерівцями на окупованій території Східної Європи охоронної поліції; 170 000 опинилися в Службі порядку, а 180 000 — у сільських самооборонних загонах з охорони врожаю. Скільки з цих людей загинуло під час бойових дій, досі не встановлено.

Колосальних збитків Україні завдали німецька окупація, майже безперервні бойові дії, диверсійно-партизанський і повстанський рухи. У роки війни (1939—1945 рр.) Україна втратила 4 500 000 цивільних громадян (разом із військовими втрати нашої держави становили близько 8 500 000 осіб). 1941 року на Схід було евакуйовано (частково примусово) 3 500 000 жителів України. Протягом 1942—1944 рр. гітлерівці вивезли на роботу до Німеччини (здебільшого силоміць) 2 400 000 осіб. Протягом 1941—1945 рр. населення УРСР скоротилося із 41 000 000 до 27 400 000 осіб (якщо враховувати, що частина людей уже повернулася з евакуації та дієвої армії). За підрахунками науковців, Галичина втратила 22 % населення (якщо виключити з цієї кількості євреїв, яких у регіоні було знищено понад 80 %, то втрати неєврейського населення становлять 13 %); Волинь та Полісся — 12 % (якщо виключити євреїв, то втрати становитимуть 3 %); Центральна, Південна та Східна Україна — 30 % (зокрема 24 % представників усіх націй, окрім євреїв). Втрати з-поміж жителів великих міст сягнули 53 % від довоєнного населення. Загрозливих обрисів для майбутнього української нації набула демографічна ситуація: катастрофічний статевий дисбаланс населення через загибель величезної кількості чоловіків репродуктивного віку призвів до різкого падіння народжуваності (1944 року на 1000 жителів народжувалося 5, а помирало 7 осіб). Жахливими соціальними наслідками війни стали колосальне сирітство, інвалідність мільйонів людей, скалічена психіка всіх без винятку жителів України.

Прямі економічні збитки УРСР становили 285 000 000 000 крб у довоєнних цінах (42 % від усіх збитків, завданих Радянському Союзу). Якщо ж додати до цього вартість майна, яке реквізували німці, та витрати, пов’язані з бойовими діями, то цифра економічних збитків зросте до 1 200 000 000 000 крб у цінах 1940 р.

В Україні частково або повністю було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, 28 000 сіл, 16 150 промислових підприємств, 2 000 000 будинків, 1916 залізничних станцій, 27 725 колгоспів, 1227 МТС, 873 радгоспи, 18 000 лікарень, поліклінік і медпунктів, 32 930 шкіл, технікумів, училищ, інститутів та університетів, науково-дослідних установ, 19 200 бібліотек, практично всі промислові підприємства. 10 000 000 жителів в Україні залишилися без даху над головою або мешкали в поруйнованих приміщеннях.

Німецькі та румунські окупанти завдали колосальних збитків українському сільському господарству, вивізши з території республіки 7 600 000 голів великої рогатої худоби, З 300 000 коней, 9 300 000 свиней, 7 300 000 овець. І це при тому, що в 1941 р., під час евакуації, з України на Схід уже було забрано 6 000 000 голів худоби (після війни повернули 0,01.% від цієї кількості).

До речі, на Схід вивезли не лише худобу, а й 550 найкращих промислових підприємств України, які після війни не повернули в рідні міста. Виробництва, за створення яких український народ заплатив власною кров’ю (у буквальному розумінні) упродовж 1930-х рр., стали основою військово-промислового комплексу в східній частині СРСР у повоєнні роки. Також доречно