Джек Лондон - Серця трьох

class="p">— Авжеж, авжеж, — погодився Чарлі Тіпері. — Тільки не гаймо дорогого часу. Адже нам ще треба домовитися про ціну. Ходім! Мерщій!

Розділ XXIX

Мораторій, що його проголосив уряд Сполучених Штатів, допоміг урегулювати становище на біржі: акції перестали падати, а деякі навіть почали рости в ціні. Всі акції, але за винятком акцій тих підприємств, які належали Френкові й на які нападався Ріган. А той, не залишаючи своїх атак, знецінював їх і з радістю спостерігав, що на біржу викидають величезні партії акцій «Темпіко петролеум» і викидає їх, очевидно, Френк.

— Тепер настав час, — повідомив Ріган своїх спільників. — Продавайте і купляйте. В обох випадках ви виграєте. І не забувайте за список підприємств, що я вам дав. Продавайте тільки їхні акції і намагайтеся якнайшвидше віддавати їх покупцям. Вони й далі падатимуть. А решту купуйте. Купуйте на все, що дістанете від продажу, і знову продавайте. Програти ви не можете, а, збиваючи ціни тих акцій, ви вб’єте одним заходом двох зайців.

— А ви що робитимете? — спитав його один із спільників.

— Я? Я не купуватиму, — відповів Ріган. — Хай це вас переконає, що я дав вам чесну пораду. Я не продавав жодної акції, крім тих, що зазначені в списку, і мені нема чого й повертати. Я відразу розраховуюся з ними і тримаюся тільки списку. В цьому й полягає мій план, і ви можете взяти в ньому участь: продавати й відразу розраховуватися з покупцями.

— Нарешті ви прийшли! — в розпачі скрикнув Беском, коли Френк о пів на одинадцяту з’явився в його кабінеті. — На біржі все йде вгору, крім ваших акцій. Ріган жадає крові. Я ніколи не думав, що в нього стільки сили. Цього ми вже не витримаємо. Ми пропали. Нас немає — ні вас, ні мене, нікого з наших.

Френк, одначе, ніколи ще не був такий спокійний, як тепер. «Навіщо хвилюватися, коли все вже загинуло?» — міркував він.

І хоч не знайомий з усіма тонкощами біржової гри, він усе-таки вгледів просвіток, якого Беском, що знався на цій грі досконало, не помітив.

— Не хвилюйтеся, — порадив Френк, і його невиразний план набував дедалі реальніших форм. — Закурімо та поговоримо про наші справи.

Беском нетерпляче махнув рукою.

— Почекайте ж бо, — наполягав Френк. — Дивіться й слухайте. Ви кажете, що я пропав?

Маклер кивнув головою.

— І ви пропали?

Той знову кивнув.

— Значить, ми зруйновані, геть-чисто зруйновані, — розвивав Френк свою нову ідею. — Отже, для вас і для мене цілком ясно, що не може бути гіршого за абсолютне, цілковите, стовідсоткове знищення.

— Ми марно витрачаємо дорогоцінний час, — запротестував Беском, кивнувши, проте, головою на знак згоди.

— Що ж нам тепер втрачати, якщо нас зруйновано? — усміхнувся Френк. — Якщо людина знищена, то яке їй діло до часу, до купівлі, продажу чи взагалі до чогось?

— Ну, й що ж ви пропонуєте? — спитав Беском, з відчаю раптом заспокоївшись. — Мене зруйнували, геть-чисто зруйнували.

— Ось тепер ви мене зрозуміли! — зрадів Френк. — Ви — член біржі. Тож ідіть туди, купуйте, продавайте, робіть усе, що вам заманеться. Нам нічого втрачати. Скільки не віднімай від нуля, все одно лишається нуль. Ми програли все, що мали, і навіть більше. Тож тепер програватимемо те, чого в нас немає.

Беском знизав плечима й хотів заперечити, але Френк остаточно переміг, сказавши:

— Пам’ятайте, хоч би скільки ви віднімали від нуля, все одно залишиться нуль.

І найближчої години Беском уже не як Френків маклер, а як самостійний біржовик пустився в найшаленіші біржові операції.

— Ну, от і все, — засміявся Френк о пів на дванадцяту, — тепер ми можемо вийти з гри. Пам’ятайте, що ми маємо не менше, ніж мали годину тому. Ми тоді були нуль. І тепер ми — нуль. Тепер ми будь-якої хвилини можемо оголосити про своє банкрутство.

Беском важко опустився на стілець, узяв трубку телефону і вже хотів був дати розпорядження припинити бій та визнати свою поразку, коли це раптом розчинилися двері й крізь них долинула знайома піратська пісня. Френк, почувши її, вирвав трубку з рук свого маклера її поклав її на апарат.

— Стривайте! — вигукнув він. — Слухайте!

І вони почули пісню:

Попліч, спинами до щогли,

Даймо відсіч ворогам!

А далі в дверях з’явився Генрі, несучи велику, вже іншу валізу. Френк, побачивши його, й собі заспівав.

— Що сталося? — спитав Беском у Чарлі Тіпері, який і досі не скинув фрака, а обличчя мав бліде й утомлене після стількох хвилювань.

Тіпері витяг з кишені й подав Бескомові три чеки на мільйон вісімсот тисяч доларів. Беском сумно похитав головою.

— Запізно, — сказав він, — це крапля в морі. Візьміть їх назад. Навіщо дарма пускати гроші за вітром.

— Заждіть-но, — мовив Чарлі, вихопивши у Генрі валізу й відкриваючи її. — Мабуть, це таки допоможе?

«Це» складалося з великої купи рівненько перев’язаних пачок облігацій та цінних паперів з золотими краями.

— Скільки тут? — схвильовано запитав Беском, і до нього знову повернулася сміливість. Френк, побачивши таку реальну підмогу, перестав співати і аж рота роззявив з дива. А коли Генрі вийняв з кишені ще дванадцять чекових книжок, Беском і Френк просто заніміли, бо кожен чек був на суму в мільйон доларів.

— А там, звідки вони, ми можемо роздобути їх ще скільки завгодно, — весело заявив Генрі. — Досить твого одного слова, Френку, і ми знищимо всю цю зграю. Ну, до діла. Ширяться чутки, що тебе вже немає. А ти ввірвись туди та дай їм доброго прочухана. Витруси з них усе золото, аж до золотих годинників та коронок на зубах.

— Отже, ви таки знайшли скарб старого сера Генрі? — спитав Френк.

— Ні, — відповів Генрі, — це частина скарбів майя, десь близько третини їх. Друга частина лишилася в Енріко Солано, а третю сховано у Національному банку ювелірів і комерсантів. До речі, у мене є чимало новин. Я розповім тобі їх, коли ти звільнишся.

Але Френк ладен був уже зараз слухати. Беском знав краще за нього все, що слід робити, і хутко дав телефоном розпорядження своїм агентам купувати акції такими величезними партіями, що конкурувати з ним не вистачило б усіх Ріганових грошей.

— Торес помер, — сказав Генрі.

— Ура! — втішився Френк. — Помер, мов щур у пастці. Я бачив його голову. Не дуже гарна. Начальник поліції також загинув. І ще дехто.

— Не Леонсія? — вихопилось у Френка.

Генрі похитав головою.

— Хто-небудь із Солано, старий Енріко?

— Ні. Твоя дружина — місіс Морган.