Аріна Вільде - Мій супер сусід, Аріна Вільде

- ...думаю, ще тиждень, і все буде добре, - чую голос Діми та брязкіт посуду. - Вибач за це.

- Та все нормально, ти не винний.

- Кх, кх, - кашляю, привертаючи до себе увагу, і зупиняюся посеред маленької кухоньки, не знаючи, куди себе подіти.

Розмова за столом одразу ж припиняється, і між нами висне незручна пауза.

- Привіт. Я не  будила тебе до сніданку, їжа на плиті, сподіваюся, тобі сподобається, - з фальшивою усмішкою каже Аліса, схоплюючись зі стільця. - Я піду віднесу хлопцям каву. - Вона хапає дві білі чашки і виходить, навіть не глянувши на мене. Здається вона завжди знає, коли варто зникнути.

Ми з Дімою залишаємося наодинці, і ніхто з нас не наважується розпочати розмову першою. Піднімаю кришку каструлі і в ніс ударяє аромат борщу.

- Як тобі Аліса? - нервово помішуючи ложечкою цукор, питає він.

- Молода, - хмикаю, бажаю вколоти його, і з гуркотом ставлю на стіл тарілку.

І знову мовчанка. Діма так само задумливо помішує каву, а я з апетитом уплітаю їжу, намагаючись не думати про те, що готувала її Аліса.

- Послухай, - зітхає він, намагаючись зловити мій погляд, але я вперто вдаю, що не помічаю цього, - я знаю, що був ідіотом і що зробив непробачну помилку. Я шкодую про те, що не можна повернути час назад, можливо, тоді я зміг би прийняти інші рішення і все було б інакше.

- Ти говориш загадками. - Відкидаюся на спинку стільця, все ж таки відриваючись від тарілки.

- Ми з твоєю мамою... ми були молоді, тільки познайомилися, а потім виявилось, що вона вагітна. Все так швидко закрутилося. Я тоді тільки відслужив, і мене перевели в чуже місто.... Пацан зовсім, без житла, без освіти, без перспектив, а тут дитина. Я злякався до чортиків, до того ж одружуватися з твоєю матір'ю ще навіть не планував...

- Відмінний початок історії. - Злюсь і знову хапаюся за ложку, тільки тепер їжа зовсім не лізе. Я була небажаною дитиною. Чудова новина, хоч чому тут дивуватися?

- Коли ти народилася, я раптом переосмислив своє життя. Ти зрозумієш це, коли в тебе будуть діти. Любов до дітей не порівняти ні з чим. Заради тебе я був готовий на все. Працював безперервно, погоджувався на всі пропозиції, які мені надходили, іноді брав участь у небезпечних операціях, мріяв про те, що куплю будинок біля моря і перевезу вас зі службової однодушки.

Він замовк, а я згадала про те, що колись він і справді був добрим батьком. Здається, я любила його навіть більше за маму.
- А потім сталося дещо... Була одна справа, пов'язана з небезпечними людьми, Туман порівняно з ними  дитячі пустощі. Ці люди хотіли отримати собі шістку в моєму відділі, і їхній вибір припав на мене. Я тоді був зовсім дрібною сошкою, гроші були потрібні, але, зв'язавшись з ними один раз, просто так уже не підеш. Ти тоді мала зовсім була і, мабуть, не пам'ятаєш, це трапилося якраз до розлучення з твоєю матір'ю. Я був на роботі, а до вас додому заявилися двоє, представившись моїми колишніми товаришами по службі, і напросилися в гості, щоб почекати мене. А насправді, це були бандити. Мені передали записку - тоді телефонів майже ні в кого не було, - де говорилося, що якщо я не прийму їх пропозиції, то вас ... уб'ють. - Голос Діми здригнувся, а моє серце забилося швидше.

Здається, я пам'ятаю щось таке. Двоє чоловіків, обличчя та імена яких давно стерлися з пам'яті, заявились якось до нас у квартиру, принесли з собою цілий пакет іграшок та солодощів. Вони довго сиділи на кухні, попиваючи чай і викуривши кілька пачок цигарок. Пам'ятаю, мама ще просила їх вийти на вулицю, якщо не можуть півгодини прожити без курева. А потім вони просто пішли. Не сказавши жодного слова.

Невже... невже тоді й справді ми були у небезпеці? Здається, історія знову повторюється.

- І що... що потім? - Я затамувала подих, боячись почути продовження.

- Загалом, я не знав, чи варто комусь довіряти, але якщо вони шукають шістку, значить, у відділі немає стукачів. Я пішов до нашого головного та все розповів. Мені наказали погоджуватись на їхні умови, так я і став подвійним агентом.

- Прямо бойовик якийсь. - Тягнуся до вази з цукерками, але там тільки фантики.

- Аліса жити не може без солодкого, сподіваюся, після пологів це пройде, - усміхається Діма, спостерігаючи, як я намагаюся знайти хоча б одну цукерку.

- Ти її кохаєш? - Кажу дурість, але не можу не спитати.

- Напевно. - Він уникає мого погляду, воліючи витріщатися на старенький холодильник.

- Чий це будинок?

- Уявлення не маю, - розводить руками, посміхаючись, - просто знайшов оголошення в інтернеті та заплатив готівкою за два місяці. Господарям сказав, що вирішили із дружиною вибратися за місто до народження дитини. Свіже повітря і таке інше.

- А я думала, це щось на кшталт штаб-квартири, - намагаюся пожартувати, і, здається, виходить. Діма посміхається і дивиться на мене теплим поглядом. - А що далі? Після того, як ти погодився працювати на тих людей? — Зізнатися чесно, я думала, що батько весь цей час сидів десь у казармі і роздавав солдатам накази, а в нього, виявляється, було насичене пригодами життя.- У нас з твоєю мамою тоді все ніяк не клеїлися стосунки, ти була єдиним, що нас пов'язувало, а після того випадку я звинувачував себе в тому, що навів на вас небезпеку. Почав залишатися ночувати на роботі, багато думав і зрозумів, що мені варто триматися подалі. Особливо після того, як мене задіяли як шістку в небезпечному угрупуванні. Твоя мати вирішила, що в мене з'явилася коханка, а мені це було лише на руку, тож я запропонував їй розлучення.