Черемшина Марко - Новели, Черемшина Марко

на куди, пращати на прощати, ід тому стовпови на до того стовпа, себто на буцім, спрямував на впер, дьидьо на дядьо, знатока на знавця, висказу на вислову, прозиваються єї на улици на прозивали її на вулиці, виказ на осуд, Параска через губи на Параска крізь губи, висказ на згоду, ігнорувала чоловіка на збула чоловіка, соромієсь на соромиться, безвпинно на безупинно.

У тексті збірки «Карби» і в подальших виданнях друкувалося: «туда йде вона впорожні, а відси вернеси вповні». У цьому виданні відси виправлено на відти, що випливає зі змісту.

Подається за збіркою «Карби», с. 105-124.

 

ГОРНЕЦЬ

 

Вперше надруковано в газ. «Буковина», 1900, 7 (20) квітня.

Подається за збіркою «Карби», с. 125-127.

 

ЧІЧКА

 

Вперше надруковано в газ. «Буковина», 1900, 9 (22) квітня, з підзаголовком «Образок з гуцульського життя».

Подається за збіркою «Карби», с. 128-136.

 

НА БОЖЕ

 

Вперше надруковано в газ. «Буковина», 1901, 22 червня (5 липня).

В архіві ЛНВ (ІЛ, ф. 78, № 625) зберігається чистовий автограф оповідання - 4 арк. великого формату, списані чорним чорнилом, без дати.

Подається за збіркою «Карби», с. 137-141.

 

 

СЕЛО ЗА ВІЙНИ

 

Друга прижиттєва збірка оповідань Марка Черемшини «Село вигибає. Новели з гуцульського життя» вийшла 1925 р. у Києві у видавництві «Книгоспілка». Автор бажав, щоб ця збірка була якнайповнішою, радив редакторові назвати її «Туга» або «Село потерпає». Проте до книжки ввійшли лише вибрані післявоєнні твори і переклади, названо її «Село вигибає» - за однойменним оповіданням.

Одним з перших творів Марка Черемшини про війну було оповідання «Поменник». На чорновому автографі оповідання рукою автора позначено, що воно із циклу «Село за війни». Отже, письменник задумав створити такий цикл і реалізував свій задум, написавши на тему війни 9 оповідань. Вони були надруковані в західноукраїнській періодичній пресі на початку 20-х років. За основу видання 1925 р. взято ці першодруки. У виданні 1937 р. (т. II) назву циклу змінено на «Село потерпає». Первісну авторську назву «Село за війни» йому повернуто лише в київському виданні 1949 р. Під цією назвою цикл друкується і в нашому виданні. Саме ця, визначена письменником з самого початку назва, якнайкраще відбиває авторський задум - змалювати страхіття, які несла гуцульському селу грабіжницька імперіалістична війна.

. . . . . 8

Письменник-реаліст, Марко Черемшина з великою художньою силою і правдою змалював страхіття, які несла війна селянам. Він не захоплювався перемогами супротивних армій, а показав, що обидві вони несли простим людям лише смерть, злидні, розорення, страждання. Письменник з цікавістю приглядався до солдатів російської армії, у багатьох випадках виявляв до них симпатії як до представників братнього народу, пов’язував з Росією надії на визволення Галичини і возз’єднання з усім українським народом.

У кількох оповіданнях збірки діє один персонаж - сільський лихвар Дзельман. Марко Черемшина спочатку задумав написати окреме оповідання про цього кровопивцю, який наживається на людському горі. Задум лишився нездійсненим. В архіві письменника збереглися чорнові нотатки до оповідання про Дзельмана (ІЛ, ф. XII, № 156).

 

Дз[ельман]

 

I. Стая.

Враз село відійшло до війська.

Маріка на стаї, опис на полонині, обложеній воринням, видко двір Дз.

Приходить Дз. доїть корови.

Єї душевний стан.

Люди показують: тут Дз. стая, а там Дз. двір.

II. Маріччин дєдя.

Піяк щодня налазит до Дз. по квиток на горівку в шинку Дз., як впився, то звав Дз. сватом.

III. Заповіди. Приходить Дз. з вдівцем Танасійком на заповіди давати, піп не приймає. Дз. втручуєсь до другого покою і страшить єго вістками о страченнях з газет, а відтак офірує сотку, дві, три, чот[ири], п’ять, піп не хоче. Дз. сердитий, набирає гніву і грозить пімстою.

IV. Сабаш.

Дзельманові настрої і вказівки для жидів, як мають заховуватись проти хлопів, коли військо надійде. Всі жиди у него, сам молиться, але жиди бокують. Дз. се бачить.

V. Поменник.

VI. Дзельманова рука.

Тут же (ІЛ, ф. XII, № 116) зберігається чорновий план чотирьох оповідань на тему війни. Жодне з цих оповідань не було написане, але ці стислі начерки свідчать про те, що Марко Черемшина по живих слідах подій накидав плани своїх майбутніх творів, збирав типажі, обдумував сюжетні лінії. Вони значно доповнюють відомості про творчу лабораторію письменника часів війни.

 

Бранка (тайна)

 

Андрій 19 л., Маріка 15 л., стара 60 л.

1) Вже хотів іти, але мамі гірше.

В спаласі, слаба на пухленину.

Виряжає до бранки А[ндрі]я і наказує, як має говорити перед панами: що 3 братя вбиті на войні, що ст[арого] повісили, що она слаба і вмирає, а до Ма[рі]ки козак. Вмирає, а Андр[ій] ост[ається] і іде [шукати] дощок на трумну, лишає тіло, сестру і козака, козак безчестить по довгій підступі М[арік]у, надходить А[ндрій] і через шпару видить. Йде, відшукує дєдів кріс і вбиває козака і М[аріку], а сам ховає кріс, іде мельду[вати] козакам, що хтось убив к[озака] і сестру. Погоня на всі боки, не знаходять. Похорон, а на похор[оні] війт шепче, аби йшов, бо він дезертир. А[ндрій] каже, що бранку вже відбув. «Це була моя бранка, а тепер я або буду, або не буду,- видів, як єї зашінки пірвав, як хотів до землі повалити». К[озак] приносив курку, він не їв. Чує, що мають йти на Кути в гори, йде і підважує плиття в Сокільськім, сохи підкладає, аби падали, й добирає собі людей.

 

Підвода

 

Коні жидівські, йде, там мадяри