Джон Гришем - Острів Каміно

Із цими словами він пішов.

Проніжившись у ванні цілу годину, Мерсер вилізла й витерлася. На дверях висів банний халат підхожого розміру, і вона його одягла. У ящику знайшлася ціла купа нових зубних щіток. Діставши одну з них, вона почистила зуби, і їй стало набагато краще. Потім вона взяла зі стільця свою спідню білизну й побачила поруч із шортами й блузкою власну сумку. Мерсер дістала звідти айпад і, підбивши подушки, залізла в ліжко, де влаштувала собі затишне гніздечко й знову опинилася на хмарі.

Вона читала, коли за дверима почулися якісь звуки і в спальню увійшов Брюс із тацею для сніданку, яку поставив на ліжко біля Мерсер.

— Бекон, омлет, мафіни з джемом, міцна кава і як бонус — коктейль «Мімоза».

— Не думаю, що мені зараз показане спиртне,— засумнівалася вона. Їжа виглядала й пахла дуже апетитно.

— Це еліксир від похмілля. Точно допоможе.

Брюс вийшов й одразу ж повернувся з тацею для себе, яку поставив поруч із її, й сів на ліжко. На них були однакові халати. Піднявши свій фужер, він промовив:

— Будьмо!

Зробивши по ковтку, вони взялися до їжі.

— То ось яка вона — горезвісна «письменницька кімната», — зауважила Мерсер.

— Ти про неї чула?

— Авжеж: у цю пастку потрапили безліч бідних дівчат.

— І всі вони самі дуже цього прагнули.

— То це правда — ти приводиш сюди жінок, а Ноель — чоловіків?

— Авжеж. А хто тобі про це розповів?

— Відколи письменники вміють зберігати секрети?

Брюс розсміявся й сунув у рот скибочку бекону. Після двох ковтків коктейлю в голові Мерсер знову задзвеніло, та й залишки вчорашнього рому, змішавшись із свіжим шампанським, також давали про себе знати. На щастя, тривалий відпочинок у ванній заспокоїв її шлунок, та і їжа була дуже смачна. Позирнувши на довгу вигнуту стіну, суцільно від підлоги до стелі заставлену книжковими полицями, вона поцікавилася:

— А що тут за книжки? Інші перші видання?

— Та ні, тут просто всяка всячина — нічого особливо цінного.

— Це чудова кімната. Одразу видно руку Ноель.

— Забудьмо поки про Ноель. У неї, напевно, зараз пізня вечеря з Жаном-Люком.

— І це тебе не турбує?

— Анітрохи. Годі тобі, Мерсер,— ми ж уже це обговорювали.

Кілька хвилин вони мовчки їли, ігноруючи каву, зате налягаючи на коктейль. Брюс почав ніжно погладжувати її стегно під простирадлами.

— Навіть не можу згадати, коли востаннє кохалася, маючи похмілля.

— А я так роблю постійно. Насправді це найкращі ліки.

— Кому ж про це знати, як не тобі!

Брюс підвівся з ліжка й поставив свою тацю на підлогу.

— Допивай свій фужер,— сказав він, і Мерсер послухалася.

Брюс прибрав з ліжка її тацю і відставив її вбік, а тоді скинув свій халат і викинув його за ліжко. Потім він допоміг їй зняти її халат, і вони, насолодившись якусь мить свободою від непотрібного одягу, поринули під простирадла.

У суботу вранці Елейн Шелбі працювала в себе вдома в кабінеті, коли пролунав дзвінок Ґрема з острова Каміно.

— От і приїхали,— оголосив він.— Схоже, наша дівчинка провела ніч у великому будинку.

— Ану розповідай,— пожвавішала Елейн.

— Вона припаркувалася навпроти будинку вчора десь о восьмій вечора, і її машина досі там. Інша пара поїхала з будинку сьогодні вранці— хто то були такі, я не знаю. Мерсер і Кейбл досі в будинку. Зараз тут ллє як із відра — ідеальний ранок, щоб розважитись. Чудово спрацьовано!

— Давно вже було час. Тримай мене в курсі.

— Так точно.

— Я приїду в понеділок.

Денні й Рукер теж спостерігали. Пробивши машину Мерсер за її північнокаролінськими номерними знаками, вони з’ясували все, що було можна, про їхню власницю: довідалися її ім’я, те, що зараз вона проживає в «Трактирі „Маяк“», те, що вона володіє часткою котеджу на пляжі, а також проглянули список її надрукованих творів. Вони знали,