Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і келих вогню

— вона якраз розмовляла з Діґорі — і тут на мене найшло. Я її запросив!

Рон застогнав і затулив обличчя долонями. При цьому й далі бурмотів:

— Вона подивилася на мене, як на якогось морського слизняка. Нічого навіть не відповіла. А я... н-не знаю... нарешті отямився, чи що, і — драла!

— Вона частково віїла, ти правду казав, — мовив Гаррі. — Її бабуся була віїлою. Ти не винен. Думаю, що коли ти повз неї проходив, вона застосувала свою силу на Діґорі, а ти потрапив під вплив. Але вона дарма старалася. Він піде з Чо Чанґ.

Рон підняв очі.

— Я щойно запрошував її піти зі мною, — похнюплено сказав Гаррі, — і вона мені розповіла.

Джіні раптом перестала всміхатися.

— Це просто казна-що, — обурився Рон, — ми єдині залишилися без пари. Та ще Невіл. Угадай, кого він запросив? Герміону!

— Що? — вигукнув спантеличений новинами Гаррі.

— Отож! — до Ронового обличчя почав повертатися нормальний колір і він навіть засміявся. — Він мені розповів це після Снейпового уроку. Сказав, що Герміона завжди була до нього така люб'язна, допомагала з навчанням і все таке — але вона йому відповіла, що її вже хтось запросив. Ха! Якби ж то! Вона просто не захотіла йти з Невілом... Та й хто б ото захотів?

— Припини! — роздратувалася Джіні. — Не смійся!

І тут до вітальні крізь отвір пролізла Герміона.

— Чого ви не прийшли вечеряти? — спитала вона, підходячи.

— Бо... хлопці, перестаньте сміятися... бо їм обом відмовили дівчата, яких вони хотіли запросити на бал! — сказала Джіні.

Від цих слів Гаррі та Рон замовкли.

— Красненько тобі дякуємо, Джіні, — кисло промовив Рон.

— Що, Роне, всіх красунь розібрали? — зверхньо сказала Герміона. — Луїза Міджен з кожною хвилиною гарнішає, правда? Не сумніваюся, ти таки знайдеш кого-небудь, хто з тобою піде...

Але Рон дивився на Герміону так, ніби раптом побачив її у геть іншому світлі.

— Герміоно, знаєш, а Невіл має рацію! Ти ж таки дівчина!

— Влучне спостереження, — промовила вона крижаним голосом.

— Можеш піти з кимось із нас! — сказав Рон.

— Ні, не можу, — відповіла Герміона.

— Та ну, чого ти, — нетерпляче сказав Рон, — нам дуже потрібні партнерки. Ми будемо наче телепні, якщо нікого не знайдемо. Усі вже познаходили...

— Я не можу з вами піти, — Герміона залилася рум'янцем, — бо я вже декому пообіцяла.

— Не може бути! — вигукнув Рон. — Ти сказала це просто, щоб відшити Невіла!

— Та невже? — Герміонині очі небезпечно зблиснули. — Якщо ти, Роне, аж три роки не помічав, що я — дівчина, то це не означає, що цього не помітив хтось інший.

Рон поглянув на неї. Тоді знов усміхнувся.

— Ну добре, добре, ми знаємо, що ти дівчина, — сказав він. — Цього вистачить? Підеш?

— Я ж тобі сказала! — розлютилася Герміона. — Я вже йду з іншим! — і подалася в напрямку дівочої спальні.

— Вона бреше, — категорично сказав Рон, провівши Герміону поглядом.

— Ні, не бреше, — тихо заперечила Джіні.

— Із ким же вона йде? — задерикувато спитав Рон.

— Я тобі не скажу, це її власна справа, — відказала Джіні.

— Що ж, — Рон був остаточно виведений з рівноваги, — це вже просто тупо. Джіні, ти підеш з Гаррі, а я...

— Я не можу, — сказала Джіні і стала червона, як буряк. — Я йду з Невілом. Він запросив мене, коли Герміона йому відмовила, і я подумала... нехай... Я б інакше не потрапила, бо я ще не в четвертому класі. — Вигляд у неї був нещасний. — Я піду, мабуть, повечеряю, — додала вона і, похнюпивши голову, вийшла крізь отвір за портретом.

Рон глянув на Гаррі округленими з подиву очима.

— Що це на них найшло? — запитав він.

Та Гаррі якраз помітив, що крізь отвір у вітальню залазять Парваті та Лаванда. От і настала мить для рішучої дії.

— Зачекай тут, — кинув він Ронові, устав і підійшов до Парваті:

— Парваті? Підеш зі мною на бал?

На Парваті напало хихотіння. Гаррі зачекав, коли воно вщухне, схрестивши в кишені мантії пальці.

— Добре, піду, — нарешті погодилася вона, страшенно засоромившись.

— Дякую, — Гаррі аж полегшало. — А ти, Лавандо, підеш з Роном?

— Вона йде з Шеймусом, — повідомила Парваті, і вони з Лавандою захихотіли ще дужче.

Гаррі зітхнув.

— А ти не знаєш, хто міг би піти з Роном? — спитав він, стишивши голос, щоб Рон нічого не почув.

— Може, Герміона Ґрейнджер? — сказала Парваті.

— Вона вже йде з іншим.

Парваті була вражена.

— Та ти що? З ким? — верескнула вона.

Гаррі знизав плечима.

— Поняття не маю, — сказав він. — То як бути з Роном?

— Гм... Думаю, моя сестра змогла б піти, — повільно протягла Парваті. — Ти знаєш — Падма... з Рейвенклову. Якщо хочеш, я її спитаю.

— Це було б чудово, — зрадів Гаррі. — Скажеш мені потім, добре?

Він повернувся до Рона, думаючи, що через цей бал набагато більше мороки, ніж він того вартий, і щиро сподіваючись, що ніс у Падми Патіл не перехняблений.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ —

Святковий бал

Попри величезну кількість домашніх завдань, яких назавдавали четвертокласникам на канікули, Гаррі не мав настрою працювати після закінчення навчального півріччя. Тож тиждень перед Різдвом він разом з усіма розважався, як лише міг. Учнів у ґрифіндорській вежі було не менше, ніж під час навчання. Здавалося, що вежа аж поменшала через небувалий галас її мешканців. Канаркові заварні тістечка Фреда й Джорджа мали чималий успіх, і тому в перші дні канікул скрізь можна було зустріти оброслих пір'ям учнів. Але незабаром ґрифіндорці стали обачнішими, коли хтось їх чимось частував — щоб не з'їсти часом канаркове заварне. Тож Джордж зізнався Гаррі, що вони з Фредом зараз винаходять щось інше. Гаррі пообіцяв собі ніколи не брати у Фреда з Джорджем навіть крихти. Він пам'ятав, як Дадлі від їхніх цукерок рознесло язика.

Густий лапатий сніг падав на замок та навколишні землі. Світло-блакитна бобатонська карета скидалася на великий заморожений гарбуз, а Геґрідова халупа стала, мов пряникова хатинка з казки. Ілюмінатори дурмстрензького корабля затягло крижаною емаллю, снасті побіліли від інею. Ельфи-домовики перевершили самих себе, наготувавши смаженого й тушкованого м'яса та апетитних пудингів. І тільки Флер Делякур вдавалося знаходити причини для невдоволення.

— Уся ця 'Оґвогтська їжя дуже некогисна й важька, — якось увечері