Генрік Ібсен - Ляльковий дім

й поготів має всі можливості зробити для дівчинки все, що завгодно. Вони можуть відібрати її в мене, коли їм заманеться.

Грегерс. Ні за що в світі Гедвіг не піде від тебе.

Яльмар. Не будь такий певний. Якщо вони наобіцяють їй там усяких благ?… А я? Я так безмежно любив її! Я бачив найвище своє щастя в тому, щоб бережно провести її за руку через усе життя, як ведуть людину, що боїться темряви, через велику порожню кімнату!.. І тепер я до болю певний, що бідний фотограф з горища ніколи не користувався безроздільно її дитячою любов'ю. Вона просто вкралася йому в душу, намагалася жити у згоді з ним — до слушного часу.

Грегерс. Ти й сам цьому не віриш, Яльмаре.

Яльмар. І весь жах у тому, що я не знаю, чому вірити… І ніколи не знатиму. Та й у тебе чи є підстави сумніватися в тому, що я кажу? Хо-хо! Ти занадто покладаєшся на свої ідеальні вимоги, Грегерсе! А якщо ті прийдуть до неї… з повними руками… і крикнуть дівчинці: «Покинь його, у нас жде тебе справжнє життя…»

Грегерс (швидко). І що ж, по-твоєму?

Яльмар. А я б поставив їй запитання: «Гедвіг, чи згодна ти відмовитись від того життя заради мене?» (Іронічно сміється.) «Щиро вдячна», — почув би її відповідь!

На горищі лунає постріл.

Грегерс (голосно, радісно). Яльмаре!

Яльмар. Ну от! Знову він полює.

Гіна (входить). Ох, Екдалю! Знову, здається, дідусь сам там стріляє.

Яльмар. Я подивлюсь…

Грегерс (у радісному хвилюванні). Стривай! Ти знаєш, що це було?

Яльмар. Звичайно, знаю.

Грегерс. Ні, не знаєш. А я знаю. Це був доказ.

Яльмар. Який доказ?

Грегерс. Дитяча жертва. Гедвіг умовила твого батька застрелити дику качку!

Гіна. Та невже?…

Яльмар. Навіщо це?

Грегерс. Вона хотіла пожертвувати заради тебе найдорожчим своїм скарбом і тим повернути собі твою любов.

Яльмар (м'яко, схвильовано). Ах, люба дитинка…

Гіна. І треба ж таке вигадати!

Грегерс. Вона тільки й думала, як би то повернути твою любов, Яльмаре. їй здавалося, що вона жити без неї не може.

Гіна (стримуючи сльози). Сам тепер бачиш, Екдалю.

Яльмар. Гіно, де вона?

Гіна (хлипаючи). Бідолашна… мабуть, у кухню забилася.

Яльмар (іде і широко відчиняє двері до кухні). Гедвіг! Іди сюди! Іди до мене! (Зазирає на кухню.) Та її там нема.

Гіна. То в своїй комірчині, певно.

Яльмар (з другої кімнати). І там нема. (Повертається до павільйону.) Пішла чи що?

Гіна. Та ти ж не давав їй ніде приткнутися.

Яльмар. Коли б тільки швидше вона повернулася, щоб я міг як слід сказати їй!.. Ну тепер знову все буде гаразд, Грегерсе. Тепер я вірю, що ми можемо почати нове життя.

Грегерс (тихо). Я це знав. Відродження повинно було прийти через дитину.

Старий Екдаль виходить зі своєї кімнати у повній парадній формі, силкується причепити шаблю.

Яльмар (вражений). Батьку! Ти тут?!

Гіна. Ви, виходить, у себе в кімнаті стріляли?

Екдаль (сердито). То ти вже сам-один почав ходити на полювання, Яльмаре?

Яльмар (збентежено). То це не ти стріляв на горищі?

Екдаль. Я стріляв? Гм!..

Грегерс (кричить до Яльмара). Значить, вона сама застрелила дику качку!

Яльмар. Що ж це таке! (Кидається до дверей, розсуває їх, зазирає на горище і скрикує.) Гедвіг!

Гіна (теж: біжить до дверей). Господи, що там?

Яльмар (входить на горище). Вона лежить на підлозі!

Грегерс. Гедвіг лежить?! (Кидається за Яльмаром.)

Гіна (водночас). Гедвіг! (Теж: кидається на горище.) Ні, ні, ні!

Екдаль. Хо-хо! І вона туди ж — полювати!

Яльмар, Гіна і Грегерс виносять Гедвіг; у безсило повислій правій руці її затиснуто пістолет.

Яльмар (не в собі). Пістолет розрядився! Вона влучила в себе! Кличте людей! На допомогу!

Гіна (вибігає у вхідні двері й кричить вниз). Реллінгу! Реллінгу! Лікарю Реллінг! Біжіть до нас! Якомога швидше!

Яльмар і Грегерс кладуть Гедвіг на диван.

Екдаль (тихо). Ліс помстився.

Яльмар (навколішках перед Гедвіг). Вона зараз прийде до пам'яті. Вона опритомніє… Так, так.

Гіна (повертаючись). Куди вона влучила? Я нічого не бачу…

Вбігає Реллінг і слідом за ним Mольвік, він у фраку, але без жилета і без галстука.

Реллінг. Що тут скоїлось?

Гіна. Вони кажуть, Гедвіг застрелилась.

Яльмар. Сюди! Допоможи!

Реллінг. Застрелилась! (Відсуває стіл і починає оглядати Гедвіг.)

Яльмар (навколішках, зі страхом стежачи за ним). Адже не дуже небезпечно? Ні, Реллінг? І крові майже нема. Адже не дуже небезпечно?

Реллінг. Як це трапилося?

Яльмар. Хіба я знаю!..

Гіна. Вона хотіла застрелити дику качку.

Реллінг. Дику качку?

Яльмар. Мабуть, пістолет розрядився.

Реллінг. Гм… Так.

Екдаль. Ліс помстився. А я, проте, не боюся. (Виходить на горище і засуває за собою двері.)

Яльмар. Ну, Реллінгу… чого ж ти мовчиш?

Реллінг. Куля влучила в груди.

Яльмар. Але ж вона одужає?…

Реллінг. Хіба ти не бачиш — вона мертва.

Гіна (вибухаючи слізьми). Дитино моя, доню!..

Грегерс (хрипко). У безодні морській.

Яльмар (схоплюючись). Ні! Ні! Вона повинна жити! Реллінгу!.. ради Бога… хоч на хвилинку… хоч на секунду, щоб я встиг сказати їй, як безмежно я любив її завжди!

Реллінг. Просто в серце. Внутрішній крововилив. Моментальна смерть.

Яльмар. А я гнав її від себе, немов дикого звіра! І вона забилась на горище і вмерла з любові до мене! (Ридає.) Ніколи не поправити цього! Не сказати їй! (Заламуючи руки, кричить угору.) О ти, там!.. Якщо ти тільки є!.. Навіщо ти допустив це!

Гіна. Мовчи, мовчи, — не треба Бога хулити! Мабуть, ми були не гідні, щоб вона залишалася з нами.

Мольвік. Дівчинка не вмерла, а спить.

Реллінг. Дурниці.

Яльмар (стихає, підходить до дивана і, схрестивши руки, дивиться на Гедвіг.) Ось вона й лежить… тиха… нерухома!..

Реллінг (намагаючись вийняти пістолет). Ні, як міцно тримає…

Гіна. Облиште, Реллінгу, не ламайте їй пальчиків. Залиште їй левольвер.

Яльмар. Нехай забере із собою в могилу.

Гіна. Так, нехай. Але не можна ж дівчинці лежати тут напоказ. Треба її віднести до неї в комірчину. Берися, Екдалю.

Яльмар і Гіна беруть Гедвіг.

Яльмар. О, Гіно! Гіно! Як ти це витерпиш!

Гіна. Будемо помагати одне одному. Тепер нам нема чого ділити її.

Мольвік (простягаючи руки, мурмоче). Хвала Всевишньому! Із землі взята єси — і в землю відійдеш.

Реллінг (пошепки). Заткни свою пельку, ти п'яний.

Яльмар і Гіна виносять тіло до кухні.

Реллінг зачиняє за ними двері.

Мольвік пробирається до виходу.

Реллінг (підходить до Грегерса). Ну а мене ніхто не обдурить, що це був