Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

неї засмагло на вітрі і нарешті було відмите дочиста. Своє густе волосся вона заплела в косу, а косу скрутила в тугий пучок і сховала під шапку. Руки вона теж відмила дочиста, і тепер вони спокійно лежали у неї на колінах — сильні, з красивими довгими пальцями, майже чоловічі руки.

— На чоловіка ти, в загальному, зовсім не схожа, — сказав він їй. На обличчі Стрекози відбився відчай. — Але це тільки в моїх очах, — поспішив він її заспокоїти. — Тому що в моїх очах ти ніколи не будеш схожа на чоловіка! Але не бійся. Іншим ти, звичайно ж, будеш здаватися справжнім чоловіком.

Вона кивнула, але в її очах застигла тривога.

— Перше випробування найголовніше, Стрекоза, — сказав Айворі. Щоночі, лежачи на самоті в каюті, він репетирував цю розмову. — Якщо ти його пройдеш, зумієш минути ті двері, то проникнути в Великий Будинок не складе труднощів.

— Я і сама весь час про це думаю, — зізналася вона і квапливо додала: — А чи не можна мені просто сказати їм, хто я? Ти ж будеш поруч і зможеш за мене поручитися, сказати… що, хоч я і жінка, у мене є деякі здібності… А вже я б присягнулася дотримуватися будь-яких обітниць! Я б і цнотливості дотримувалася, і жила би окремо від інших, якщо треба…

Але він тільки головою похитав:

— Ні, ні, ні! Це абсолютно безнадійно, безглуздо і, нарешті, смертельно небезпечно!

— Навіть якщо ти…

— Навіть якщо я приведу тисячу аргументів на твій захист! Вони і слухати мене не стануть. Статут Рока забороняє навчати жінок яким би то не було магічним мистецтвам, а також — Мові Творення. Так було завжди. Ні, слухати мене вони не стануть. А значить, потрібно їм показати, що ми обидва чогось варті! І ми їм покажемо! Ми їх провчимо! Сміливіше, Стрекоза. Ти не повинна падати духом, ти не повинна думати: «Ой, а може, якщо я попрошу їх мене впустити, вони мені не відмовлять?» Відмовлять. Відмовлять неодмінно! А виявивши, що ти, жінка, хотіла їх надурити, вони тебе ще й покарають. І мене заодно. — І він вимовив подумки: «Пом'яни нас!»

Стрекоза довго дивилася на нього своїми незрозумілими очима і нарешті запитала:

— Що я маю зробити?

— Ти довіряєш мені, Стрекоза?

— Так.

— Чи будеш ти довіряти мені повністю і далі? Знай, що той ризик, на який я йду заради тебе, куди більший того ризику, якого зазнаєш ти?

— Я знаю. Я буду довіряти тобі.

— Тоді ти повинна сказати мені те слово, яке вимовиш Майстру Воріт.

Вона здивовано дивилася на нього.

— Але я думала, це ти спершу назвеш мені цей… пароль?

— Цим паролем служить Істинне ім'я того, хто приходить до дверей Школи.

Він дав їй час, щоб усвідомити почуте, а потім продовжував тихо і вкрадливо:

— А для того, щоб на тебе подіяло моє закляття подібності, щоб Майстри Рока побачили в тобі чоловіка і ніщо інше — щоб зробити все як належить, я теж повинен знати твоє Ім'я. — Він знову помовчав. Поки він говорив, йому здавалося, що говорить він сущу правду, і голос його звучав м'яко і задушевно: — Я давним-давно міг би дізнатися його, — сказав він. — Але я вважав за краще не користуватися магічним мистецтвом. Я хотів, щоб ти, відчуваючи до мене повну довіру, сама назвала своє Істинне ім'я, коли я тебе про це спитаю.

Стрекоза мовчала, втупившись на свої зімкнуті руки, які спокійно лежали на колінах. У слабкому червоному світлі ліхтаря, який висів у каюті її довгі вії відкидали на щоки витончені зубчасті тіні. Через деякий час вона підвела очі і подивилася Айворі прямо в обличчя.

— Моє ім'я Іріан, — просто сказала вона.

Він мовчки посміхнувся. Але вона на його усмішку не відповіла.

Насправді ж Айворі абсолютно розгубився. Якби він знав, що це буде так легко, то давно міг би вже дізнатися її справжнє ім'я і отримати над нею повну владу. Він міг би змусити її робити все, чого хоче, ще багато-багато днів тому, і для цього потрібно було всього лише нагородити їй сім мішків гречаної вовни щодо цієї втечі, не відмовляючись ні від своєї платні у Берча, ні від ненадійної респектабельності, не пускаючись ні в яку подорож і, взагалі, не роблячи жодного кроку в напрямку острова Рок! Адже не було на світі таких чар, за допомогою яких він міг би настільки змінити її вигляд, щоб обдурити Майстра Воріт — хоча б на мить! А його намір принизити Майстрів так само, як вони колись принизили його, виїденого яйця не варті. Одержимий одним бажанням — обдурити цю дівчину, — він потрапив у пастку, яку сам і приготував. Він з гіркотою визнав тепер, що весь цей час вірив у власну брехню і в підсумку остаточно заплутався в сітях, які сам настільки майстерно сплів. Одного разу на Рокові він уже поставив себе в дурне становище, невже і тепер він хоче повторити те саме? У ньому кипів відчайдушний гнів на самого себе. Нічим хорошим ця затія не скінчиться, в цьому він був тепер впевнений.

— В чому справа? — запитала Стрекоза. Ніжність, яку він почув у її глибокому, трохи хриплуватому голосі, зовсім позбавила його мужності, і він закрив обличчя руками, намагаючись утримати ганебні сльози.

Вона поклала руку йому на коліно. Вперше за весь цей час вона до нього доторкнулася! І він насилу стримувався, щоб не скинути зі свого коліна цю теплу важку руку, дотику якої так прагнув, даремно витративши стільки часу на це очікування.

Йому захотілося зробити їй боляче, одним ударом вибити з неї цю жахливу, нестерпну доброту, але коли він нарешті знову віднайшов дар говорити, то сказав лише:

— Весь цей час я хотів лише одного: стати твоїм коханцем.

— Правда?

— А ти що, думала, що я один з тамтешніх євнухів? Думала, що я дозволив їм мене каструвати за допомогою якихось заклинань, щоб дотримуватися святої чистоти? Як ти думаєш, чому у мене немає чарівного посоха? Чому я не продовжую заняття в Школі? Невже ти вірила всьому, що я тобі казав?

— Так, — сказала вона. — Вірила. Мені дуже шкода. — Руку з його коліна вона чомусь так і не прибрала. І, помовчавши, додала: — Якщо хочеш, ми можемо лягти в ліжко.

Він здригнувся, випростався і деякий час сидів зовсім нерухомо.

— Хто ж ти все-таки