Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 70. Зоряна з Пенелопою варять сонне зілля для Алоїзи.

— Ні, ну ти мені скажи, — пробурмотіла радше собі під ніс ніж до подруги Зоряна, — як ми збираємося відрубати корінь квітці-людоїду? Он вона якою здоровенною пащекою з гострими зубами клацає, — й вона обережно показала пальцем на рослину, яка після чарівного закляття за пів години виросла більшою ніж та, що була в Алоїзи на підвіконні.

— Я взяла в саду Алоїзи лопату. Спробуємо зробити все на відстані, щоб не поранитися, — заклопотано проговорила Пенелопа, тягнучи через всю кімнату великий металевий казанок, в якому дівчата збиралися варити зілля. — Не відривай мене від роботи, а краще подивися, як ти умієш, наперед все, щоб ми знали як твоя тітка реагуватиме на наші дії.

Руденька кивнула й всілася зручніше на зеленому м'якому дивані в потаємній кімнаті замку Алоїзи. Схрестивши ноги в позі лотоса, вона закрила очі й уявила світло — яскраве, тепле, воно поступово поглинуло все навкруги — Пенелопу, потаємну кімнату, замок. За мить не залишилося нічого — лише біле сяйво навкруги. Зоряна напружилася так, що на її лобі виступили глибокі зморшки. Ось портал, мокра, після осіннього дощу бруківка, жовто-багряні дерева навкруги, замок Алоїзи. Вона заходить всередину разом з Пенелопою, тримаючи маленьку синю пляшечку в руці, й відразу біжить вгору по сходах до потаємної кімнати. Потім страшна картина — вогняне кільце на шиї Пенелопи, яке тримає Алоїза, й за мить Зоряна дивиться величезними, як два блюдця, й наповненими жахом очима на голову подруги, яка повільно котиться по підлозі. 

Наступне видіння — Велика площа, сцена, натовп чорних чаклунів. Вони свистять й кидаються яйцями та помідорами туди, де на колінах стоять світлі чаклуни — Авіджа, Агена та Арефій. Їм збираються відрубати голови. Поруч зі сценою внизу в кайдани закуті десятки простих жителів магічного королівства.

— Світ без білої магії! Вбити світлих чаклунів! Поневолити людство! Зробити людей рабами! — лунає звідусіль. Наступний кадр — темний чаклун в капюшоні підіймає сокиру над головою Авіджі…

Далі все це зникло й знову залишилося лише біле сяйво. 

— О, ні. Ой лишенько! — перелякано вигукнула Руденька, вмить повернувшись до реальності, — Мені негайно треба йти!

— Куди? — здивувалася Пенелопа.

— Я-я принесу дрібку землі з зачарованого поля для нашого закляття, щоб ти час не витрачала. Ти-и, п-поки займися т-тут, чим ти там збиралася зайнятися, — й схопивши рюкзак та маленьку лопатку, щоб накопати ґрунту, хутко понеслася на вихід.

— Чого це вона? — здивовано округливши очі, пробурмотіла Пенелопа. Та за секунду вона вже забула про дивну поведінку подруги, оскільки заклопотано перевіряла інгредієнти до сонного зілля.

Зоряна ж мчала вулицею Алоїзіади й обдумувала своє видіння. Якщо вони не переможуть, то Пенелопа, як і всі світлі чаклуни, загине, а люди будуть поневолені й служитимуть злим магам. Баланс світлих і темних сил в її реальному світі також зміститься. А це означає, що Україну чекатиме поразка. Тисячі, а то й мільйони людей загинуть в реальному та в магічному світах. 

— Пенелопі я нічого не скажу, бо ще злякаю до смерті. Однак, якщо змінити в цьому видіння хоч щось, наприклад, напад на темних чаклунів зробити раніше запланованого й використати мої видіння, то думаю ми змінимо хід подій. І те майбутнє, що я бачила, ніколи не настане, — говорила сама собі Зоряна, біжучи з чарівною землею назад до замку.

— Пенелопа, — захекано проговорила Руденька до подруги, як повернулася, — у своєму видінні я бачила, що ми маємо напасти на темних чаклунів до того, як з'являться перші пожовклі листочки на деревах. Тобто зараз. Найпізніше — це протягом наступних двох-трьох тижнів.

— Добре, однак в нас досі залишається проблема з інгредієнтами.

Зоряна запитально подивилась на подругу.

— В нас немає краплі крові й волоса Алоїзи. І я навіть уявити не можу обставини, при яких я зможу їх дістати.

— А в мене все ж є ідея, — промовила Руденька, — однак тобі доведеться її самій реалізовувати.

Пенелопа лише гучно зітхнула.

 

Наступного вечора, коли вона прибиралася в кабінеті Алоїзи, темна чаклунка як завжди сиділа у своєму шкіряному кріслі й щось завзято записувала до блокнота:

— Дослід десять тисяч дев’ятсот дев’яносто дев’ять. Знову не те.

Вона з силою жбурнула записник на підлогу:

— Чортів дурний записник, — знову вилаялася, — нічого не виходить.

Вже звична до таких змін настрою відьми Пенелопа, спокійно поливала кактус.

— Ей ти! — вигукнула Алоїза.

— Так, пані, — дівчинка абсолютно спокійно повернулася до відьми.

— Підніми, — чаклунка показала пальцем на блокнот.

Пенелопа, навіть не поставивши назад вазон на підвіконня, швидко підбігла й підняла записника з підлоги. Однак, простягаючи його відьмі, перечепилася через відро з водою для миття підлоги й полетіла прямісінько на Алоїзу.

— А-ай. Незграба! — заволала та від болю, оскільки кактус увіп’явся їй у руку. 

Відьма спробувала відіпхнути від себе дівчинку: — Та що ти робиш?! — знову закричала, — ти мені все волосся так повидираєш!

Дівчинка ж, намагаючись відсторонитися від відьми на яку вона впала, зачепилась намистом за зачіску Алоїзи. Однією рукою вона трималася за бильце шкіряного крісла, іншою ж тиснула на кактус.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍