Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Наука, Освіта » ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло 📚 - Українською

Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

537
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло" автора Філіп Джордж Зімбардо. Жанр книги: Наука, Освіта.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 86 87 88 ... 207
Перейти на сторінку:
здихати [verreckt] в гівні чи піти на небеса у [хмарі] газу? І це вирішувало проблему для ініціаторів таких розмов [Eingeweihten].

Масові вбивства були незаперечними реаліями життя, до яких, як очікувалося, кожен має адаптуватися.

Рамкування геноциду євреїв у назві «остаточне розв’язання» (Endlosung) служило подвійній психологічній цілі: «вона окреслює масові вбивства, але це не озвучується напряму та не дає негативних емоцій; фокус зберігається на першочерговій необхідності вирішення проблеми». Усе це перетворює цю ситуацію на складну проблему, яка повинна бути вирішена будь-якими способами, необхідними для досягнення прагматичної цілі. Ці «інтелектуальні вправи» забирали емоції та співчуття зі щоденного життя лікаря.

Проте їхня робота з відбору в’язнів для знищення була одночасно такою «обтяжливою та пов’язаною із жахливим злом», що цим високоосвіченим лікарям доводилося використовувати усі можливі види психологічного захисту, щоби втекти від реальності, у якій вони є співучасниками вбивств. Для декого «психічне заціпеніння», що розділяє стан афекту і розумову діяльність, стало нормою; для інших це було шизофренічне роздвоєння. Полярні протилежності жорстокості й порядності одного і того ж лікаря в різний час викликали два радикально різні внутрішні психологічні комплекси: у підґрунті одного були «загальноприйняті цінності», освіта і життєвий досвід «нормальної людини», іншого — «нацистська ідеологія Аушвіцу з цінностями, зовсім відмінними від загальноприйнятих». Ці подвійні тенденції змінювали одна одну зо дня в день[187].

ВЗАЄМОДОПОВНЕННЯ РОЛЕЙ ТА ЇХНІ СЦЕНАРІЇ

Є випадки, коли для деяких ролей потрібен партнер: щоб роль наглядача мала сенс, хтось мусить виконувати роль в’язня. Одна людина не може бути в’язнем, якщо нема когось іншого, хто готовий виконувати роль наглядача. У Стенфордському в’язничному експерименті не було необхідності в навчанні та не було жодних інструкцій чи прикладів стосовно того, як найкраще виконати свою роль. Згадаймо, як незручно почувались наглядачі та як легковажно поводилися в’язні, поки вони ще не вжились у свої нові дивні ролі. Проте вже дуже скоро наші учасники з легкістю оговтались і різниці у повноваженнях у межах відносин наглядач — в’язень стали чіткими.

Основою початкових сценаріїв відігрування ролей були особистий досвід сили та безсилля учасників експерименту, їхні спостереження за взаємовідносинами між батьками (зазвичай батько виконує роль наглядача, а матір — в’язня), їхні реакції на владу лікарів, учителів, начальників та образи, побачені у фільмах. Вишкіл і навчання замість нас здійснило суспільство. Нам залишилося лише фіксувати те, як учасники імпровізують і виконують свої ролі.

Існує істотна кількість доказів того, що більшість наших досліджуваних час від часу переживали щось більше, ніж просто гру. Вони глибоко занурилися у психологію тюремного середовища. На початках поведінку деяких наглядачів зумовлювали наші настанови, за допомогою яких ми намагалися створити атмосферу справжньої в’язниці. Але якими не були би наші вимоги, вони могли би бути просто «добрими акторами», поводячись інакше в той час, коли, як вони думали, за ними не спостерігали.

Післяексперименальні звіти дають нам зрозуміти, що деякі наглядачі були найбільш брутальними наодинці з в’язнями поза межами зони спостереження — наприклад, у туалеті, штовхаючи їх у пісуар чи на стіну. Найбільш садистська поведінка проявлялася пізно ввечері або рано-вранці, коли спостереження, на думку наглядачів, було відсутнім. Крім того, це насилля ставало щодня сильнішим, попри те, що в’язні не чинили спротиву і навіть були вочевидь пригніченими. В одному інтерв’ю наглядач зі сміхом пригадує, як у перший день просив у в’язня пробачення за те, що штовхнув його, тоді як на четвертий день не бачив нічого поганого у приниженні інших.

Проникливий аналіз Крейґа Гейні показує, як влада змінювала наглядачів. Давайте розглянемо зустріч з одним із них, яка відбулася всього лише через кілька днів після початку експерименту:

Перед початком експерименту я взяв інтерв’ю в усіх в’язнів і в усіх наглядачів. Я вважав, що зумів зрозуміти їх як людей, хоч і не дуже глибоко. Можливо, саме тому я не відчував до них неприязні протягом експерименту, хоча їхня поведінка з кожним днем ставала все більш жорстокою. Однак для мене було очевидним, що наглядачі вважали мене зрадником, оскільки я наполягав на приватних зустрічах-«консультаціях» із в’язнями, а також нагадував наглядачам про те, що не потрібно бути надміру жорстокими. Один із наглядачів навіть написав про мене в своєму щоденнику: «Психолог Крейґ Гейні докоряє мені, що перш ніж вивести в’язня з кімнати [комісії], я заковую його і вдягаю йому на голову пакет. Я обурююся, що це запобіжний захід і моя робота. Авжеж, він мене послав. У цій дивній круговерті подій мене поставили на місце за те, що я не стежив за виконанням правил штучного середовища, яке сам і допоміг створити»[188].

Якщо настанови про поведінку могли мати якийсь вплив на наглядачів, то в’язні взагалі не одержали жодних інструкцій. Що вони робили, коли залишалися наодинці з собою і могли уникнути приниження, яке постійно переживали в експерименті? Замість познайомитись один з одним і поговорити на теми, які не стосуються в’язниці, вони були одержимі обставинами мінливої ситуації, в яку потрапили. Вони занурилися в роль в’язня замість постаратися не ідентифікувати себе з нею. Те саме і з нашими наглядачами: готуючись до того, щоб прийняти чи здати зміну, вони рідко ділились особистою інформацією, яка не стосувалася б експерименту. Натомість обговорювали «проблемних в’язнів», події, які мають незабаром відбутись у в’язниці, ставлення до організаторів експерименту — і ніколи не порушували звичні студентські теми, як, наприклад, під час перерви між парами. Охоронці не розповідали анекдотів, не сміялися, не ділились один з одним почуттями, хоча це могло б суттєво «розрядити» ситуацію і допомогти на якийсь час забути про свою роль. Пригадайте слова Кристіни Маслач, яка говорила про переміну чуйного, милого хлопця на брутального «Джона Вейна», як тільки він вдягнув уніформу й відчув смак влади.

ІНШІ РОЛІ У СТЕНФОРДСЬКОМУ В'ЯЗНИЧНОМУ ЕКСПЕРИМЕНТІ

Перед тим як перейти до інших питань, я хотів би додати ще два висновки про зв’язок ролі й негативної поведінки. Давайте залишимо наших волонтерів і пригадаємо ролі інших людей в експерименті. Ми запросили католицького священика, голову комісії з умовно-дострокового звільнення, державного захисника та батьків учасників. По-перше, батьки сприйняли наше «тюремне шоу» як захопливе дійство і не побачили в ньому нічого ворожого чи руйнівного. По-друге, вони дозволили встановлювати правила для них самих, так, як ми це робили з їхніми дітьми. Ми очікували, що вони покірно будуть виконувати свої ролі, як законослухняні громадяни середнього класу, які завжди підкоряються авторитетові й рідко кидають виклик встановленим правилам. Так само ми знали, що наші в’язні,

1 ... 86 87 88 ... 207
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"