Жозе Сарамаго - Прозріння

запитав комісар. Після нового швидкого обміну поглядами з головним редактором директор газети сказав, Настав час, щоб ви, пане, сказали нам, хто ви такий, ви, звичайно, підписалися під своїм листом, але ми не можемо бути певні, що це прізвище не фальшиве, ви просто можете бути провокатором, якого підіслала сюди поліція, щоб випробувати нас і скомпрометувати, я цього не стверджую, зазначте собі, але хочу, аби ви зрозуміли, що ми не зможемо подовжувати нашу розмову, якщо ви, пане, зараз же не відрекомендуєтеся своїм справжнім прізвищем. Комісар засунув руку до кишені, дістав гаман. Ось дивіться, сказав він і подав директору своє посвідчення комісара поліції. Вираз обличчя директора негайно змінився від стриманого до приголомшеного, То ви, пане, комісар поліції, запитав він, Комісар поліції, ошелешено повторив головний редактор, якому директор передав документ, Атож, спокійно відповів гість редакції, і тепер, я думаю, ми можемо продовжити нашу розмову, Якщо пробачите мене за цікавість, запитав директор, що примусило вас зважитися на такий крок, Це моя справа, Назвіть мені бодай одну причину, аби я не думав, що все це мені сниться, Коли ми народжуємося, коли входимо в цей світ, ми ніби укладаємо договір на все своє життя, але може статися, що одного дня ми себе запитаємо, хто підписався за мене, я це запитав, а відповіддю є цей лист, А ви усвідомлюєте, якими можуть бути для вас наслідки, Атож, я мав досить часу, аби подумати про це. Запала мовчанка, яку порушив комісар, Ви сказали, що можете спробувати, Ми думали про невеличкий трюк, сказав директор і зробив знак головному редакторові, щоб той продовжив, Наша ідея, сказав головний редактор, полягає в тому, щоб опублікувати у вочевидь інших термінах, без риторики поганого смаку, те, що друкувалося в газетах сьогодні, а в кінці змішати все це з інформацією, яку ви нам принесли, це буде нелегко, а проте не здається мені неможливим, це питання вправності та щастя, Ми покладемо надію на неуважність або навіть на ледачість цензора, додав директор, молитимемо бога, щоб він подумав, Позаяк я це знаю майже напам’ять, то немає потреби дочитувати до кінця, На яку ймовірність успіху можемо ми сподіватися, запитав комісар, Правду кажучи, не таку велику, визнав головний редактор, але нам доведеться покластися саме на цю ймовірність, А якщо міністерство внутрішніх справ захоче знати, з якого джерела інформації ви здобули свої відомості, Спробуємо покластися на професійну таємницю, хоч це мало нам допоможе у стані облоги, А якщо вони наполягатимуть, якщо погрожуватимуть, Тоді хоч як би нам цього не хотілося, ми не матимемо іншої ради, як назвати вас, ми будемо, звісно, покарані, але найтяжчі наслідки впадуть на вашу голову, сказав директор, Дуже добре, відповів комісар, тепер, коли ми всі знаємо, на що ми можемо розраховувати, рушаймо вперед, і якщо молитися щось означає, тоді я молитимуся, щоб читачі не повелися так само, як, ми сподіваємося, поведеться цензор, тобто щоб вони дочитали ваше повідомлення до кінця, Амінь, хором відповіли йому директор і головний редактор газети.

Комісар пішов десь відразу по п’ятій годині. Він міг би скористатися таксі, яке саме в цю мить висадило когось біля дверей редакції, але волів піти пішки. Дивно, але він почувався легким, невагомим, наче щойно йому викинули з важливого органа чужорідне тіло, яке потроху його руйнувало, шпичку з горла, цвях зі шлунка, отруту з печінки. Завтра всі карти з колоди будуть на столі, гра у схованки закінчиться, бо немає найменшого сумніву, що міністр, якщо його, комісара, текст з’явиться в пресі і навіть якщо він не прочитає його сам, а йому повідомлять, знатиме, на кого спрямувати звинувальний перст. Його уява була схильна піти навіть далі, вона вже зробила перший тривожний крок, але комісар притримав її за комір, Сьогодні є сьогодні, пані уяво, а завтра побачимо, сказав він. Він вирішив повернутися до провіденційного страхового товариства, бо несподівано відчув, що ноги йому стали важкими, нерви були схожі на еластичні мотузки, натягнуті надто довго, і його опанувала нагальна необхідність склепити очі й заснути. Сяду в перше таксі, на яке натраплю, сказав собі він. Та йому довелося довго йти пішки, таксі проминали його переповненими, жоден із водіїв не почув, що його кличуть, і нарешті, коли він уже ледве волочив ноги, одна з рятівних шлюпок підібрала потопельника, який ішов на дно. Ліфт дбайливо доставив його на чотирнадцятий поверх, двері відчинилися, не вчинивши опору, канапа прийняла його як улюбленого друга, й через кілька хвилин комісар, витягши ноги, спав мертвим сном, сном праведників, як люди мали звичай казати в той час, коли Вірили в їхнє існування. Заховавшись у материнському лоні провіденційної страхової фірми, чий спокій заколисував кожного, кого їй довіряли, комісар проспав добру годину, в кінці якої прокинувся, так принаймні йому здавалося, з новими силами. Потягнувшись, він помацав рукою внутрішню кишеню піджака, де лежав конверт, якого він нікому не передав. Мабуть, я вчинив помилку, поставивши все на одного коня, подумав він, але швидко зрозумів, що для нього було б неможливо двічі підтримувати одну й ту саму розмову, перейти з однієї редакції до іншої й розповісти ту саму історію, і внаслідок повторення зруйнувати її правдивість. Що сталося, те сталося, подумав він, не роби зайвих кроків. Він увійшов до кімнати й побачив, як блимає магнітофон. Хтось телефонував йому й залишив послання. Натиснув на кнопку й спочатку почув голос телефоністки, а потім і голос начальника поліційного управління, Повідомляю вас, що завтра о дев’ятій годині, повторюю, о дев’ятій, а не о двадцять першій, вас чекатимуть на посту північ-шість, інспектор і агент другого класу, які з вами працювали, я повинен нагадати вам, що, позаяк ви провалили свою місію через технічну та наукову непідготовленість і відсутність відповідальності, ваше подальше перебування в столиці визнане непотрібним як міністерством внутрішніх справ, так і мною, я хочу додати, що інспектор й агент офіційно відповідальні за те, щоб доставити вас до мене і взяти вас під арешт, якщо ви вчините опір. Комісар стояв і дивився невідривним поглядом на магнітофон, потім таким рухом, яким прощаються з людиною, що від’їздить кудись далеко, простяг руку й натис на кнопку, щоб вимкнути звук. Потім увійшов на кухню, витяг конверт із кишені, облив його спиртом і, згорнувши у формі перекинутої літери V, поклав на зливальницю й підпалив, після чого пустив струмінь води, щоб змити попіл. Зробивши це, повернувся до зали, увімкнув усі лампочки й присвятив