Шолом-Алейхем - Мандрівні зірки, Шолом-Алейхем

Коли вони залишилися вдвох, він накинувся на Муравчика, щоб той розповів йому, хто він, звідки приїхав і що тут поробляє.

— Хто я? Теж з бондарів, чи то пак з акторів єврейського театру. Звідки приїхав? З Лондона. Що роблю тут? Шукаю позаторішнього снігу. Мій друг і товариш, теж єврейський актор, узяв з мене урочисту обіцянку перед смертю: оскільки в нього є сестричка, молода дівчина, огірочок, кров з молоком, яка любилася з парубком, теж актором, і ця любов — хай бог милує — закінчилася неприємністю: дівчина після дев'яти місяців щасливо народила немовля, а парубок, батько немовлятка, вчасно подався до Америки... Отже, щоб я дав йому слово і заприсягнувся перед богом, який сидить угорі й бачить усі підлоти, що відбуваються внизу, що я візьму його сестричку з немовлям, одвезу до Нью-Йорка і не дам спокою тому "файному хлопові", аж поки той одружиться з нею за всіма законами Мойсея. Я змушений був пообіцяти і заприсягтися, що виконаю його прохання. Ну, чи не здається вам, що це схоже на один з тих романів, які друкуються в книжках?

Можливо, що наш герой мав передчуття, а можливо, він просто цікавий був ближче познайомитися з цим романом. Він спитав у свого незнайомого знайомця:

— Чи не скажете, як звався ваш друг, який доручив вам такий делікатний бізнес?

— Чому ж не сказати? З превеликою охотою! Звався мій друг, правду кажучи, Гоцмах, але справжнє його прізвище було Гольцман.

Рафалеско підскочив, блідий як смерть.

— Гольцман? Бернард Гольцман, кажете ви...

— Помер, хай царствує. А його сестричку звуть Златкою. Вона зі мною тут, у Нью-Йорку. Вона хотіла навіть піти зі мною до театру, подивитися вашу гру, але не може покинути немовляти. Така молода і така віддана мати. Хіба можна повністю оцінити таку відданість?.. Може, хочете знати, хто такий той парубок, тобто батько немовляти? — спитав Муравчик, дивлячись йому в очі.— Він походить аж з Бухареста, тобто він так походить з Бухареста, як я з Єрусалима... Господь з вами! Чого ви так зблідли? Чого так тремтите? З вами, крий боже, нічого лихого не станеться... Вірте мені, ви ще не знаєте, яка я людина. Я, Шолом-Меїр Муравчик... я тільки дбаю про ваш інтерес і про інтереси мого покійника друга, щоб я так мав щастя й утіху...

Розділ 69

ЛОПНУЛА ЩЕ ОДНА КОМБІНАЦІЯ

Кому як, а Нісонові Швальбу з його комбінаціями великий провал Рафалеска був на руку. В зв'язку з цим провалом він міг провести свій давній план з далеко більшим успіхом, ніж раніше, бо битий пес менше комизиться, а з людиною, яка занепала духом, можна зробити все що завгодно.

Так думав собі наш комбінатор Швальб і взявся за роботу не пізніше як наступного ранку після відомої вистави, коли привезли Рафалеска додому з розбитим серцем і в пригніченому настрої.

Прийшовши до свого юного друга, Нісон Швальб, на його великий подив, застав там низенького на зріст чоловічка з хитрющими очима, якого вчора в вестибюлі театру він насилу відірвав від бороди містера Кламера.

— Ви ще живі? — весело, за своїм звичаєм, спитав його Швальб.— Очевидно, ви виростаєте скрізь, де вас не сіяли?

— А що ви думали? — відповів йому той так само весело.— Ваше щастя, що вас учора було так багато, а я був один. Інакше цей джентльмен з лондонського Уайтчепела цілим з моїх рук не вийшов би. Без бороди він лишився б у мене, руки й ноги одірвав би йому, а мої папери він мені повернув би. Будьте певні, він і так мені їх поверне, будьте певні, в цьому немає ніякого сумніву. Це вам каже Шолом-Меїр Муравчик.

— Муравчик? Знайоме прізвище. Ви з яких Мурав-чиків?

Швальб присунувся ближче до свого нового знайомого і простяг йому страхітливо велику дебелу м'яку руку. Муравчик відповів йому своїм хрипким голосом:

— З яких я Муравчиків? З справжніх Муравчиків, які зроду ніколи нікому не були винні, бо ніхто їм не позичав, а як позичав, то вважайте, що пропало, як і стусани, якими ви мене вчора почастували; можете мені повірити на слово — я таких стусанів давно вже не куштував, нехай мені бог дасть стільки щастя й утіхи. Проте одне до одного не стосується. У вас ручиська — бодай би вони вам відсохли, але даю вам слово честі, що коли матиму час, я з вами охоче познайомлюся трохи ближче. Тим часом я зайнятий, "бізі", як кажуть у вас, мушу йти. Бувайте здорові, надсилайте привіти й пишіть частіше.

З цими словами Шолом-Меїр потрусив його страхітливо велику дебелу м'яку руку, а Швальб сказав дуже привітним тоном:

— Ви собі не можете уявити, як мене тішить наше знайомство, щоб я так мав чуже добро.

— Це я побачив ще вчора, і не так побачив, як відчув на своїх кістках, нехай господь мені дасть стільки щастя й утіхи.

Так відповів йому на комплімент компліментом Му-равчик уже коло дверей. Рафалеско проводив гостя з кімнати, в коридорі вони ще хвилин зо дві пошушукались, а коли він повернувся назад, Нісон Швальб спитав:

— Хто цей неборака з хитрющими очима? Має вигляд кишенькового злодія, конокрада або одного з тих, що торгують живим крамом...

Не діждавшись відповіді, Нісон Швальб звернувся до Рафалеска вже поважним тоном, як старший брат:

— Я такого суб'єкта, як оцей хрипкий чоловічок, вигнав би, показав би йому на двері, щоб такі жебраки, пройдисвіти, не ходили до мене в хату!.. А втім, мій любий Рафалеско, хай йому лиха година, перейдімо краще до нашого бізнесу.

Так перейшов Нісон Швальб до своєї комбінації, походжаючи, за своїм звичаєм, по кімнаті.

— Я прийшов до тебе, по-перше, трохи заспокоїти тебе. Не треба бути таким засмученим, якщо часом трапляється провал.

— Провали бувають усякі,— відповів йому Рафалеско, теж почавши ходити сюди й туди по кімнаті.— Відколи я живу, відколи виступаю на сцені, такого ще зі мною не траплялося, щоб я мусив звертатися до суфлера! Ні, це була справжня катастрофа.

— Пусте, до катастрофи ще далеко. Бог дасть, післязавтра, на другій вистаЬі, ми все виправимо. А поки що нам треба протягом цих двох днів, що ми вільні, покінчити з однією справою, раз, два, три — і хай цьому буде край. Коли, вважаєш ти, має відбутися весілля?

— Яке весілля?

— Що значить — яке весілля?

Обидва перестали ходити по кімнаті, спинились один проти одного й дивилися, немовби вперше зустрілися в житті.

— Жартуєш? — спитав Нісон Швальб у свого юного друга й хотів усміхнутися, але це йому не вдалося.

— Я жартую? — здивувався Рафалеско.— Це ти жартуєш. Ви всі змовились збиткуватися наді мною, кепкувати.

— Ми всі змовилися кепкувати?

— Авжеж, ви всі: ти, твій брат і твоя сестра примадонна. А що, як не кепкування — спіч містера Кламера в ломжинського кантора? Бридкий, банальний жарт! Гадаєш, Швальбе, що ти наскочив на провінціального хлопчика й поведеш його на налигачі? Бог дав вам сестру, гарну теличку, яку ви самі прозиваєте "дівкою", "дурепою", "дубовою колодою", не можете здихатись клопоту, то й хочете настренчити її мені, щоб я світа божого ніколи не бачив? Я вам дуже, дуже вдячний! Шукайте іншого йолопа.

З цими словами Рафалеско вклонився своєму другові Швальбу так чемно й граціозно і весь цей монолог виконав так майстерно, з такою чарівністю, що коли б це відбувалося на сцені, його нагородили б оплесками. Але, оскільки це відбувалося в житті, до того ж у такому питанні, яке зачіпало кровні інтереси цілої родини, то можна уявити собі, який вигляд мав Нісон Швальб. Спершу він зблід, потім почервонів, далі посинів. На його товстій червоній шиї набухла жила й почала пульсувати, як у вола за хвилину перед зарізом. Він скидався на рибу, коли її кладуть черевцем угору і зчищають луску з її шкіри. Риба при цьому, очевидно, думає собі: "Зчищайте, зчищайте, побачимо, що далі буде..." Нісон Швальб був так прикро вражений і приголомшений, що, важко дихаючи, опустився на стільця. Йому пересохло в роті, і голос переривався. Він мовив Рафалескові на тон нижче:

— Скажи мені, любий, ось що я хотів у тебе спитати: чи знаєш ти, що означає "бріч оф проміс"?

Рафалеско став навпроти нього, заклавши руки назад за спину. Він був не менше схвильований, ніж його друг Швальб, алв зовні зберігав спокій.

— Що ж саме означає "бріч оф проміс"?

— Це означає, що коли хлопець при свідках дає слово дівчині, що одружиться, а потім показує їй дулю, його не гладять за це по голівці і він змушений з нею побратися.

Рафалеско підійшов до Нісона Швальба впритул:

— А коли я давав слово вашій сестрі? Може, того вечора у "ломжинського солов'я", коли ви мене напоїли кислим шампанським і лізли всі до мене цілуватися, навіть Брайночка Козак і канториха обнімали мене й цмокали, ха-ха-ха?

Сміх цей був для Нісона Швальба ще дошкульніший від усіх слів, що їх тут почув. Невже лопнула вся комбінація? Така тонка ювелірна робота, і раптом — крах! Він більше не міг усидіти на місці, підвівся і, поклавши важку руку на Рафалескові юні плечі, за своїм звичаєм, промовив швидко, одним духом:

— Рафалеску! У нас буде з тобою тут, в Америці, неприємний суд. Америка — країна, яка не любить жартів. Ми маємо свідків, дурненький, які виступлять перед судом під присягою, що вони бачили, як "цей парубок тримав дівчину на руках і цілував її". На пароплаві це було. Ти це пам'ятаєш чи вже забув? І ще знайдуться свідки того, що ти купував у них браслети та інші коштовності для моєї сестрички й надівав їх їй на руку в присутності багатьох людей. Дурненький, послухайся мене, я тобі друг, давай краще добром, бо як посваримося — буде гірше, щоб я так мав чуже добро. Ти мені дякуватимеш, дитинонько. А як ні, щоб ти подавився цим столом.

З цими словами Нісон Швальб пішов.

— Бодай би ви всі подавилися! — з гірким сміхом сказав йому навздогін Рафалеско, коли Нісон Швальб уже був за дверима.

Потім, походивши ще трохи по кімнаті, наш юний герой сів перед вікном, закурив сигару й, заклавши ногу на ногу, глибоко замислився.

Розділ 70

РАФАЛЕСКО — ПОКАЯННИЙ ГРІШНИК

Рафалескові було над чим замислитись. Чорні хмари скупчились на його небосхилі. Все зійшлось у нього докупи в один день. А надто вчорашній провал, якого він зазнав у "Нікель-театрі". Проте це, власне кажучи, було найменшим нещастям. Бо, незважаючи на провал, вчора в антрактах і після закінчення вистави коло нього ходили різні люди, агенти англійського театру, таємничо нашіптуючи йому на вухо, що все "ол райт".