Зінаїда Костянтинівна Шишова - Велике плавання

Наш перекладач погано знав мову кубинців, але, якщо він їх правильно зрозумів, наші пошуки Орніччо повинні увінчатися успіхом. І оскільки замислений адміралом шлях також пролягав на захід, то, напнувши вітрила, ми вирушили далі, не відходячи далеко від берега.

Ще ніколи ми не здійснювали такої приємної подорожі. Приваблені оповідями тубільців про нашу щедрість, нам назустріч виїздили десятки місцевих жителів, які вдосталь постачали нас рибою і фруктами. Я з радістю слідкував за повеселілим обличчям адмірала. Як не схоже було його поводження з кубинцями на жорстокість, яку він виявляв до тубільців Еспаньйоли! Чи не тому він лагідний, що з нами нема войовничого і нетерпеливого лицаря Охеди?

Чутки про білу людину, яку бачили недавно, супроводжували нас у дорозі, а 2 травня кубинці сповістили нашому перекладачеві, що на південь від Куби лежить чималий острів, де знаходять багато золота. Це було надто спокусливо, і 3 травня ми взяли курс прямо на південь.

Гористий острів, зустрінутий нами, був густо заселений, і житла дикунів спускалися по берегу майже до самої води.

Місцеве населення зовсім не скидалось на добродушних мешканців Еспаньйоли чи Куби. При першій спробі висадитися нас зустріли градом стріл. Десятки човнів з страхітливими на вигляд дикунами загрозливо перетинали шлях нашій невеликій флотилії. Дикуни кидали в нас списами і виповнювали повітря войовничими вигуками. Це нагадувало нам карібів, зустрінутих за першої подорожі.

Оскільки пан вважав за необхідне тут висадитися, то ми і зробили це під прикриттям ломбарди[114]. Хозе Ернандес запропонував налякати індіанців собакою, який був з нами, і своїм голосним гавканням і лютим писком він справді примусив місцевих мешканців негайно кинутися врозтіч. Переконавшись у нашій силі і чисельності, касик цієї землі наступного дня надіслав до пана послів з подарунками. Адмірал подарував індіанцям дзвіночки і ланцюжки, і потім ще протягом трьох днів ми обмінювалися з дикунами знаками доброзичливості і приязні. Тут нам було ясно сказано, що біля цих берегів бачили човна, у якому пливло троє індіанців і один білий.

Острів цей пан на честь святого Якова охрестив «Сант-Яго», по-тубільному ж він називався «Ямайка».

Зразу ж, як прибули ми сюди, нам впала у вічі відмінність ямайців від усіх бачених досі індіанців. Вони були набагато войовничіші від мешканців Еспаньйоли і Куби і всі без винятку — досвідчені моряки. Вони навіть вміли користуватися вітрилами. Човни їхні, видовбані з суцільних стовбурів червоного дерева, досягали інколи дев'яноста шести футів завдовжки.

Оскільки ми не бачили у жителів Ямайки золотих оздоб і нічого про золото тут нам сповістити не могли, то, мені на радість, пан, дійшовши до східного краю Ямайки, вирішив повернутися на Кубу. І 18 травня ми знову опинились біля її берегів.

Кубинці скрізь зустрічали нас як добрих друзів, і нам навіть не доводилось вже обдаровувати їх дрібничками, щоб отримати від них необхідні продукти харчування.

Пан узяв курс на захід, будучи певний, що ми тут досягнемо багатих областей Катаю.

Незабаром ми потрапили в архіпелаг зелених островів, які адмірал назвав «Сади Королеви».

Незважаючи на те, що у тутешніх водах нам загрожували підводні рифи і мілини, або, певніше кажучи, саме тому, пан відважився спрямувати сюди свої судна. Як вказували у своїх описах Марко Поло і Мандевілль, численність островів, рифів і мілин якраз і свідчить про наближення до берегів Катаю.

22 травня ми припливли до безлюдного острова.

Наступного дня, пливучи далі, ми зустріли каное з дикунами, що ловили рибу.

Я з цікавістю придивлявся до їхніх облич, шукаючи в них рис, описаних венеціанцем, але зовсім не помітив ні жовтого кольору шкіри, ні вузьких розкосих очей. Волосся вони заплітали в коси і складали джгутом на маківці.

Їхній спосіб ловити рибу звернув на себе увагу. Дикуни використовували для цього велику, особливої породи рибу, так само як у Європі використовують сокола на полюванні, її на мотузці спускали у воду. І завдяки особливим придаткам вона хапала дрібнішу себе рибу; після цього рибу з її здобиччю піднімали в човен.

Зустрінуті нами дикуни всі без винятку стверджували, що береги Куби безмежно простеляються на захід, і після цього навіть наймаловірніші перестали сумніватися, що ми перебуваємо біля берегів материка.

Як я міг не поділяти адміралового захоплення з приводу цього відкриття! Подумати тільки, здійснились нарешті мрії його безсонних ночей! Ніякі нещастя і перешкоди не повинні тепер нас бентежити. Нехай хвилюється бунтівливе населення Еспаньйоли — велике відкриття адмірала примусить замовкнути його ворогів. Можливо, зараз, коли адмірал відчув свою правоту і силу, до нього повернеться його попередня незламність і певність, і він усуне клятого Охеду від управління фортецею?

Саме тому, що 11 травня ми, зійшовши на берег, отримали переконливі відомості про четвірку людей — трьох індіанців і одного білого, — які у човні пливли вздовж берега Куби на захід, в уяві адмірала повстала така картина: ми причалюємо до берегів Катаю; десь тут розташувався вже Орніччо і увійшов у довір'я тутешніх жителів; з його допомогою ми налагоджуємо з ними дружні стосунки. Ми рекомендуємось самому великому хану, і він доручає нам завоювати якийсь віддалений і непідкорений край. Ми повертаємось на Еспаньйолу і, зібравши невелике військо, нападаємо на непокірних і повертаємо їх під владу хана. У нагороду за це він віддає ці землі адміралу, а Орніччо підносить йому золоту корону.

«Мавр не може помилятись!» — казав пан.

«Все це надто чудово, щоб здійснитися», — міркував я, але помалу і мені почало здаватися, що в адміралових мріях чогось неможливого нема.

Ми знову пливли на захід. Мова тубільців уже перестала бути незрозумілою нашому перекладачеві, але спілкування я місцевими жителями давало дуже невиразні відомості про те, що нас чекає в майбутньому.

Краєвид навколишніх берегів різко змінився. Замість гористих схилів, порослих густими лісами, перед нашими