Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

над нею — хуртовина й вихор. За ним невідступно йшли три вовки, та коли він звалив одного пострілом, то інші кинулися на пораненого товариша і, роздерши його, повтікали із шматками м’яса до лісу.

Порятувавшись від вовків, Уленшпігель подивився навколо, чи не біжить де інша зграя, і помітив у сніжній завії далеко в полі наче рухомі постаті, а за ними чорні силуети вершників. Він виліз на дерево. До нього з вітром долинув жалібний стогін.

«Це, мабуть, прочани в білих плащах, — подумав він, — вони ледве помітні на снігу». Але згодом побачив, що то біжать голі люди, а два рейтари в чорній одежі, верхи на могутніх конях, довгими нагаями поганяють це жалюгідне стадо. Він приладнав свою аркебузу. Серед цих бідолах були старі й молоді — голі, замерзлі, задубілі, скоцюрблені. Вони бігли з останніх сил, щоб ухилитися від рейтарського нагая. А тепло одягнутим, ситим, червоним від горілки рейтарам, як видно, приємно було поганяти нещасних, голих людей, щоб вони швидше бігли.

Уленшпігель сказав собі: «Я мщуся за тебе, попеле Клаасів», — і вистрелив прямо в пику одному з рейтарів; той упав з коня. Другий злякався, не розуміючи, звідки прилетіла несподівана куля. Гадаючи, що в близькому лісі ховається ворожа засідка, він хотів утекти разом із конем свого товариша. Схопивши його за вуздечку, він зліз, щоб обдерти забитого, але тут друга куля влучила йому в потилицю, і він упав додолу.

Голі люди, уявивши, що їх урятував ангел небесний в подобі цілкого аркебузьєра, попадали на коліна. Коли Уленшпігель зліз із дерева, то дехто з нещасних упізнав його, бо вони служили разом в армії принца.

Вони йому сказали:

— Уленшпігелю, ми з Франції. Оце ж нас без милосердя гнали в Маастріхт, де зараз перебуває герцог, нас хочуть покарати як зрадників за те, що ми не могли заплатити за себе викупу, і наперед засудити до тортур і до страти, а кого не стратять, тих, як злодіїв і розбишак, пошлють на королівські галери.

Уленшпігель, віддаючи свій opperstkleed найстарішому з них, мовив:

— Ходімо, я вас проведу до Мезьєра[185], але спершу треба зняти одіж з убитих і забрати коней.

Після того, як з рейтарів познімали куртки, штани, чоботи, шапки і розподілили їх поміж найкволішими та хворими, Уленшпігель сказав:

— Ходімо в ліс, брати, там тихіше й тепліше. Ну бігом!

Раптом один чоловік скрикнув:

— Мені холодно, я голодний, я йду до Бога засвідчити, що папа — антихрист на землі.

І він упав мертвий. Товариші вирішили забрати його з собою, щоб поховати по-християнському.

Дорогою зустрівся їм селянин, що їхав на возі з будою. Побачивши голих людей, він пожалів їх і сказав лізти в буду. Тут вони позаривалися в сіно й повкривалися порожніми мішками. Трохи зігрівшись, вони подякували Господу Богу. Уленшпігель їхав біля воза на одному рейтарському коні, а другого тримав на поводі.

У Мезьєрі вони зупинилися, їм дали доброго супу, пива, хліба, сиру, а також і м’яса для старих. Дали також і притулок, одягнули і знову озброїли за кошт громади. Всі дякували й обіймали Уленшпігеля, і їхня вдячність була йому приємна.

Двох рейтарських коней він продав за сорок вісім флоринів, з яких тридцять віддав французам.

Мандруючи далі в самотині, він казав собі: «Ось я йду, скрізь бачу лише руїни, кров і сльози й не знаходжу більш нічого. Нечиста сила, видно, мене підманула. Де Ламме? Де Неле? Де Семеро?»

І знову попіл Клаасів бився в його груди.

І він почув голос, тихий, як подув вітерця: «Шукай в смерті, в руїнах, в сльозах».

І він пішов далі.

17

Уленшпігель прийшов до Намюра[186] в березні.

Тут він і здибався з Ламме: той дуже полюбив мааську рибу, а надто форель, найняв човна і рибалив у річці, взявши дозвіл у громади. Рибникам він заплатив за те п'ятдесят флоринів.

Він і продавав, і сам їв рибу і на цьому випас ще більше черево та придбав капшучок червінців.

Побачивши свого друга, який ходив над берегом, шукачи способу перебратися на той бік Маасу, щоб дістатися до міста, він вельми зрадів, повернув свого човна до берега, насилу видряпався по крутому схилу і підійшов до Уленшпігеля. Заїкаючись від радості, він промовив:

— Ось де ти, сину мій во Христі. Еге ж, син, бо ковчег мого черева може вмістити двох таких, як ти. Куди ж ти йдеш? Чого бажаєш? То ти живий? Чи не бачив моєї жіночки? Будеш у мене їсти мааську рибу, це найкраще, що є на цьому земному падолі. Тут уміють робити такі соуси, що оближеш і пальці, і руки по самі плечі. Вигляд у тебе став гордий та пишний, відколи на обличчі з’явилась бойова засмага. Ось нарешті й ти, мій сину, мій Уленшпігелю, веселий волоцюго. — Потім запитав нишком: — А скільки ти уколошкав іспанців? Чи не бачив моєї жіночки де-небудь там, на возі, разом з їхніми повіями? І винце мааське питимеш. Який же це чудовий засіб від запору! Ти бував поранений, сину мій? Отож поживеш тутечки, одразу посвіжішаєш, станеш могутній, як молодий орел. І вугрів наїсися. Ніякісінького запаху мулу! Поцілуй мене, мій череванчику! О господи, який я радий!

І Ламме аж танцював, стрибав, свистів і тягнув танцювати й Уленшпігеля.

Потім вони пішли в Намюр. Біля міської брами Уленшпігель показав свою перепустку, підписану герцогом, і Ламме повів його до себе.

Готуючи обід, він попросив Уленшпігеля розповісти про свої пригоди і, у свою чергу, розповів свої, що почалися з того, як він покинув армію і подався за єдиною дівчиною, яка, видалось йому, була схожа на його жінку. Переслідуючи її, він дійшов аж до Намюра. І він раз по раз питав:

— Чи ти не бачив її?

— Бачив інших, і дуже гарних, — відповідав Уленшпігель, — і вже отут, у місті, де всі, здається, тільки те й роблять, що закохуються.

— А й справді, — сказав Ламме, — вони й мене вже сотні разів хотіли звабити, та я був стійкий, бо моє зажурене серце повне спогадів про мою жіночку.

— Як твоє черево всілякими наїдками, — докинув Уленшпігель.

— Коли я журюся, то мені треба їсти, — відповів Ламме.

— І ти журишся безперестану? — запитав Уленшпігель.

— На жаль, воно так! — відповів Ламме і, витягаючи з казана форель, вів далі: — Ось дивись, яка вона гарна, жирна. М’ясо рожеве, як тіло моєї жінки. Завтра ми покинемо к бісу Намюр. У мене повний капшук флоринів. Купимо