Володимир Галайчук - Українська міфологія

шо десь жінка, може, шось подвигала, та і та дитина така маленька уродилася. То тоже вони вночи, кажут, шо можут вставати».[1630]

— «То коли дитину нехрещену поховати, то кажуть, шо її душа буде блукати по лісах».[1631]

— «Ну то кажут, шо лíтало. Летит у повітрю просит хреста, нехрещéне».[1632]

— «Кажут, шо ходит і просит хреста».[1633]

У такому разі потрібно було помолитися за їхні душі й «охрестити», дати нещасним ім’я:

— «Як чуєш, що десь плаче дитина, то треба стати їй за кума — похрестити: «Як пан — то Іван, а як панна — то Ганна». То воно плаче, як його нехрещеним закопали. Воно плаче, бо йому нема ім’я. Перед тим, як хрестити, треба «Отче наш» перемолитись».[1634]

— «Ми з кумою приєхалі з Сарнов у дванадцать часов ночі. Якраз в двєнадцать. Мі доходим до мóгилок — а вона вєльми бояласа, а це була зима. Вона так боїца, а я йду, і такіє у нас три собачки, всє трі одінаковиє, ше до могилок не доходимо — бєгають. А вона: «Мар’є, якіє собачки бєгають». Я їй ничого не кажу. І вони бєгалі-бєгалі, вперед нас, усе бєгають-бєгають, і добєгають до могилок до ворот — і як закричить три раз голосом, такім, шо аж лєс лягає. Так закрічало. А я ж давай уже хрестіца да Богу моліца. То вона так ізлякаласа, шо я єй ше ляк ішептала послє. Человечим голосом прамо: «Уга-га-га!» По-дєтски заплакало, то я подумала: «Як хлопец, то Одам, а як дєвка — то Єва». Мо’, яке закопане без ім’я, бо бувало таке, шо аборти робіли да закóпалі на мóгилках».[1635]

— «То я робіла ж, бач, на фермі, то йшла через мост, та казали, там все лякає. А то кричить, а то бєжить, а то таке. Так дитя кричить. А там, казалі, мале дитя закопалі, да нехрищене. І Романиха була з Рудні. Стала, перехрестилася да каже: «Як хлопчик, то Одам, а як девочка, то Єва». Сонечко якраз було на полудні».[1636]

— «Як вродисі нечеснé, то кропили свяченою водою, — давали му імнє. То то ніби потерчук, але вже як йому дадут імнє, і покроплят, і змовлят «Вірую», то вже воно…»[1637]

— «То як летит птах, шо дуже пищит, то має ’го перехрестити: «Як єсь син — то Йіван, а як дівка — то Мариня». То будь-який птах. Як він клокоче коло вас і клокоче, то…»[1638]

— «Мóя баба росказувала, шо дитину [одна там] десь закопала. А воно проросло, скіко там пробуло, а потом воно вже летіло, тої дитини душа, та просило: «Ксту!» А баба казала так (як воно летіло і «ксту», «ксту», так баба казала так): «Як пан — най б’де Іван, а як панна — най б’де Ганна». То таке, як той ангел, як той дух — я би вам то не повмла».[1639]

— «У нас (ну, вже нема тих людей) коло сєї вулиці іде жонка од сестри своєї ввечері. І як вона якраз, каже, минула дорогу — і дитя плаче. І так шелестить, каже, коло менé се сім. А вона, каже, йду ди й думаю, як це то кажуть? Каже, як подумала — а, це треба подумать, шо як пан — то Іван, а як панна — то Ганна. І всьо — і больш нічого. І стала ходить, і больш не те…»[1640]

Як бачимо, зазвичай «безпірних» дітей називали іменами першопредків: «Як хлопець — то Адам, а як дівчина — то Єва». Не менш частотною є й формула «Як пан — то Іван, а як панна — то Ганна». Водночас могли називати їх інакшими іменами:

— «Якшо, допустім, народіца дитя маленьке і його не охрестили, поховали, то потім іде чоловєк, і воно його просить íм’є: там, святий Іван, чи Петро, чи Марія».[1641]

— «В’но як хоче ся вхрестити, то воно пищит. Во, наприклад, горит в кухни і зáчне піньчати. Тоді, кажут, перехрестити: «Як ісь хлопец — будь там чи Осóп, чи Гриць, чи Данило; а як дівчина — будь Ганя чи Кася». Нéраз так вогень піньчит. То називали «зронки», шо зронила жінка. То казали, жо як зронила, то пізніше воно йшло і просилося, піщало бидто».[1642]

«Безпірних» дітей охрещували, кинувши хрестика із яких-небудь травинок, що так хрестиком і лежали на дорозі, і давши ім’я:

— «Паки, паки, шоб ти звалося… як там вже ім’я скажуть».[1643]

— «Нехрещані — то казали потерчуки. Казали, шо навіть ходило і плакало за хрестом. То несли на той гріб хрестика, положили з патичка чи що, то вже не плакало».[1644]

— «Діти просять хреста, то брали соломку, складали нáвхрест і кóдали».[1645]

— «То на те, шо [померло] неохрищане, то кажуть путькало. Роблять якогось христа і кидають його на дорогу, але я не знаю як. Беруть патички, два докупи зложили і кинули на дорогу. О, кинуть де-небудь на дорогу. Воно ж нехрищане, воно ж не має христа».[1646]

— «Колись балакали, шо дитина десь плакала, бо просила хрестика. То йшли до церкви, купляли хрестика, клали його десь там».[1647]

Кидали такій «безпірній» дитині і якусь шматинку «із себе», зазвичай хустинку:

— «Ті дітки, шо нехрищені, йдут до злого. То буває: в ліси чи де вночі плаче дитинка, то воно просит хреста. То називали: «Як хлопчик, то хай буде Адам, а як дівчинка, то хай буде Єва». Але треба кинути шось із себé — хоч шнурочка якого, чи платка, чи шо-небудь— і всьо, вже воно більш не плакатиме».[1648]

— «Як панна — то Ганна, а як пан — то Іван», — шось кидають, чи платка, чи шо».[1649]

— «Потерчата — що їх мами вбили. Як є — в воздусі така нечиста сила летит і кричит: «Хреста, хреста!» — то кажут, аби хустини врізати або що, і кинути так тканину, і перехрестити, і воно буде хрещене».[1650]

— «Нехрещені — казали, що в повітрю могло щось таке летіти і просити хреста. Тоді брали хустинку чи якійсь кусочок матеріалу, перехрещували, казали: «Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Раб чи рабиня…» То воно, казали, що так летить догори, до тої душі. І вже та хустинка зникала і тихо ставало там у хмарах».[1651]

— «То колись так було давно. Не раз іде в повітру і кричит: «Христа! Христа!» — то це дитина нехрещена вмерла. І тоди, як маєш, що маєш у себе, кинь. Оце візьме та дитина, — вона буде наполовину хрещена. Хто-небудь її може почути і в будь-який час року. Вона летит