Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

Розділ 21.2

Мене збентежило це застереження. І за мить я вже розуміла, про що казав принц. Ми не зупинилися біля дверей, які охороняло двійко вартових. Вони нічого не сказали, лише вклонилися кронпринцу. Може тому я і не очікувала того, що зараз побачу.

Двері кабінету були прочинені. І перш ніж хтось із нас устиг подати голос, я почула сміх — тихий, звабливий, з присмаком гри. А тоді принц втягнув мене всередину і я побачила те, що складно було розгледіти без червоніння.

Його величність сидів у великому кріслі з різьбленими підлокітниками, відкинувшись назад, з келихом вина в руці. Його мантія сповзла з плеча, а на колінах — цілком зручно влаштувалася молода жінка в сукні кольору сливи, яка відкривала більше, ніж приховувала. Вона проводила пальцями йому по грудях і щось нашіптувала на вухо. Король сміявся, не помічаючи ні нас, ні нічого навколо.

Я завмерла. Не від жаху — швидше, від приголомшеного подиву. Навіть дихати забула.

— Ну от, — сухо прокоментував Доріан. — Як я і казав.

Король помітив нашу присутність, нахилився вбік, щоб роздивитися гостей краще. Леді на його колінах від несподіванки тихо зойкнула і, ковзнувши поглядом по мені, зробила спробу прикрити плечі й декольте. Що, щоправда, було марно.

— Доріане! — з невимушеною усмішкою похитав головою король. — А ти як завжди — без стуку. І ще й з гостею! Прекрасно.

— Батьку, — вклонився принц, зовсім не збентежений тією картиною, що відкрилася нашим очам. — Перепрошую за вторгнення. Ви були… зайняті?

— Зовсім, трохи, — король із задоволенням подивився на білявку, яка не квапилася кудись йти. Тільки поправляла волосся, в якому я помітила кілька пасм яскраво-червоного кольору. — Але для тебе, сину, завжди знайдеться час.

Я стояла мов укопана. Не була впевнена, що варто говорити щось узагалі. Але з кожною секундою цей театр абсурду ставав усе менш шокуючим — і більш зрозумілим. Це був двір. І це був король. І, як виявилося, він не соромився ні свого становища, ні своїх уподобань.

Доріан скосив на мене погляд і ледь усміхнувся.

— А я попереджав, леді Браер, — сказав Доріан тихо, але з тією знайомою ноткою кепкування. — Хоча, тут могло бути і цікавіше.

— Не сумніваюся, — прошепотіла я йому у відповідь, намагаючись відірвати погляд від сцени, що розгорталась за кілька кроків від мене.

Король тим часом жестом відправив келих на стіл, а потім легким рухом торкнувся талії жінки, даючи зрозуміти, що вистава на сьогодні завершена.

— Іди, люба, — мовив він до неї, не зводячи з мене погляду. — У мене гості. І здається, мені ця зустріч сподобається.

Білявка нарешті підвелася з його колін, повільно, з театральним вигином тіла, кинула на мене короткий погляд і, не сказавши ані слова, зникла за бічними дверима. Король підвівся, розправив плечі, кинув мантію на спинку крісла й підійшов до нас.

— Тож, — він зупинився й нахилив голову, — леді Браер. Не чекав на вас сьогодні. Доріане, не поясниш?

Я відчула, як щось стислося всередині. Чи то від тону, чи від погляду, чи просто тому, що ще не встигла отямитись після побаченого.

— Ваша Величносте, — я вклонилася. — Вибачте, якщо ми перервали… щось важливе.

Король розсміявся. Голосно, з насолодою.

— О, навпаки. Ви якраз вчасно. Бо тепер я справді зацікавлений.

Я відчула, як Доріан напружено зітхнув поруч.

— Ти не змінюєшся, батьку. Всі килими стоптані твоїми коханками. Скільки ще байстрюків ти збираєшся настругати? 

— Будеш мене вчити? — без натяку на погрози поцікавився його величність. — Раніше було навпаки — це ти вчився у мене усьому.

— Інколи учні перевершують своїх вчителів, — пирхнув кронпринц, а потім закотив очі. — Саме тому я і тут, батьку. Я прийшов просити твого благословення на наш шлюб з леді Браер.

Король завмер. Усмішка ще не встигла згаснути на його вустах, але вже не торкалася очей. Він повільно перевів погляд з Доріана на мене — і в ньому не було нічого схожого на оте попереднє веселе зацікавлення.

— Шлюб? — повторив він, мов уперше почув це слово. — Це… цікаво. Я щось чув про твої витівки на минулому святі, однак не очікував такого.

Я не ворухнулася. Лише відчула, як пришвидшилося серцебиття. Здавалося, повітря в кімнаті стало важчим.

— Так, було таке, — рівно відповів Доріан. — Шкода, звісно, що ти дізнався про моє рішення не від мене. Та так було ледве не завжди, чи ні?

Король на мить задумався. Пройшовся кількома кроками кабінетом, не зводячи з нас очей. Потім зупинився біля столу й узяв до рук келих з вином.

— І ти гадаєш, я просто махну рукою й скажу: "Звісно, синку, бери, кого хочеш, навіть якщо це…" — він зробив паузу, шукаючи слова, — …несподіваний вибір?

— Ти маєш щось проти? — я почула справжнє здивування з вуст Доріана. — Неочікувано.

— Справді? А мені здавалося, що це звична справа. Леді Браер, не сприймайте мої слова на свій рахунок, нічого особистого. Я просто очікував, що мій син буде більш далекоглядним.

Я промовчала, кивнула. Лізти в цю розмову, яка починала нагадувати дуель, мені не дуже кортіло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍