Тетяна Гуркало - Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало

— Так вона ж дурепа, котра повірила, що якщо дати хлопцеві, до нього негайно повернеться пам'ять змінена самою богинею долі, — пояснила Мула і подала рушник ридаючій блондинці.

Міррет шумно висморкалась і завмерла, наче розмірковувала над словами Мули. Майка, яка добре знала, що це затишшя перед бурею і зараз ридання почнуться по новій, висипала вміст сумки на підлогу. Але знайти настоянку так і не встигла. У кімнаті з'явився дуже колоритний персонаж — дивно одягнений, із дорожнім мішком та музичним інструментом за спиною та у крилатих сандалях божественного посланця, які безуспішно розшукували вже два роки.

— Луї-і-і-і, — охоче одразу провила Міррет, але починати ридання по-новій чомусь не стала.

— Тьху, це ж некромант. Було б по комусь вбиватися, — щиро здивувалася Мула.

— Ти нічого не розумієш! — визвірилася на неї Міррет.

А Майка, яка нарешті знайшла настоянку, витягла пробку і ковтнула з пляшечки. Інакше б повбивала цю компанію. І некроманта насамперед. Хоча треба сказати, на диво був симпатичний некромант.

І розумний. Бо насамперед зізнався, що нічого не пам'ятає, але йому постійно сняться то Міррет, то польоти на сандалях, які він несподівано знайшов сьогодні в сумці, одразу як дівчина втекла, то взагалі якась нісенітниця про ельфів, перевертнів та триголового собаку.

А Міррет, натуральна блондинка, чомусь після слів про собаку почала хихикати. Так що відпоювати її настоянкою таки довелося.

***

— Отже, ми врятували світ, нас в якості подяки нагородили амнезією і відправили додому? — перепитав Луї, коли дівчата привели його в обплетену виноградом альтанку біля бару і дружно розповіли, чому йому сниться Міррет. — Буває.

— У мене немає амнезії, я просто не можу нічого і нікому сказати про спосіб порятунку, — сказала Міррет. — Для моєї ж безпеки, як цей бородатий гад сказав. Треба було йому друге око підбити.

— Ага, бородатого з підбитими очима я теж бачив уві сні. І жінку, таку, з фігурою та дуже розумними очима, якесь від неї відчуття було дивне.

— Все тіло свербіло? — поцікавилася Мула і відразу пояснила свою цікавість: — У темних поруч зі світлими богами завжди щось свербить. Алергія на силу.

— Нічого в мене не свербіло, — образився некромант. — Як же пояснити… вона була як музика, така бойова. І водночас, як світло, точніше іскри, що піднімаються над великим багаттям у нічне небо. І її було дуже багато, більше, ніж усього того світу.

— Ух, ти, поет, — захопилася Мула.

— Музикант, — поправив її Луї.

— До демонів ваших поетів та музикантів, — розгнівалась на тупість обох подруг Майка. Одна істерика влаштовує, друга не розуміє очевидних речей. — Міррет, що з ним не так? Чому він твою маму відчуває і в нього нема неприємних відчуттів? Зі смертоводами цього не буває, не повинно бути.

— Чому? — поцікавився некромант.

— Сила полярна. Це все одно, якщо некроманти раптом навчаться лікувати.

— Моя бабуся найсильніший некромант у наших краях і лікує. Найчастіше різних істеричок від придуманих хвороб, але буває, що і насправді, особливо добре, у неї виходить лікувати безпліддя. Напевно, тому, що саме цього вона вміти хотіла, — легко сказав Луї неможливу в принципі річ.

— Але ж некроманти повинні піднімати мертвих, — розгублено сказала Майка.

— І створювати з них армії для завоювань, — додала Мула і мерзотно хихикнула.

— Робити нам нема чого, — образився Луї. — Я за все життя піднімав цих мертвих кілька разів для стабілізації сили. Частіше доводилося заспокоювати тих, хто встав самостійно. У нас там люди встигли відвикнути від голодних мерців, що блукають лісами. Ось щось цікавіше створити намагався, коли ще був сопливим ідіотом. Потім ледве втік від якоїсь зеленої в жовту цятку капості з довгим язиком і короткими лапами. Навіть дядько, котрий цю погань прибив, не зрозумів, що воно таке і звідки взялося, хоча запідозрив, що я примудрився матеріалізувати чийсь кошмар.

— Матеріалізувати? — перепитала Майка.

— Так, а що?

— Ти можеш матеріалізувати кошмар?

— У принципі, можу, теорію я тепер знаю та практикував кілька разів, але навіщо? Набагато простіше витягнути пару кілька привидів, додати їм енергії, щоб світилися, і відправити лякати недоброзичливців. На матеріалізацію кошмару цієї енергії йде сила-силенна, а потім цю пакість якось убити треба, поки не втекла. Для чого ці проблеми?

— Та почекай ти! — веліла Майка. — Це ж… та це ж складно, не всі магістри можуть щось матеріалізувати!

— А в чому складність? — здивувався Луї. — Якщо у когось у голові є чітка картинка, треба просто наповнити її енергією. А щось хороше люди чомусь уявляють смутніше, ніж щось погане. Хоча, якщо потренуватися… я так кілька разів займався фальшивомонетництвом. Студентам вічно грошей не вистачає.

— Міррет, де ти його взяла? — спитала Майка.

— Він сам прийшов, — нагадала Мула.

— Ух ти, смертовод з нашими дівчатами! — життєрадісно закричало нетверезе тріо хлопців, що тільки-но ввалилися в альтанку.

— Вони мені теж доводитимуть, що я повинен мертві армії створювати? — запитав у дівчат Луї.

— Так, — з передчуттям підтвердила Мула. — Некроманти традиційно вважаються ні на що не гідними слабаками. Хіба що в лічів перетворяться, отримають сили і стануть клепати щось бадьоріше за звичайні зомбі.

— Як низько впали ваші некроманти, — сказав Луї. — А лічі взагалі пакість. Один такий у дядька у підвалі знаходиться. Ворушить, чим може ворушити, квакає собі щось.

— Дядько його не боїться тримати в підвалі? — здивувалася Майка, твердо впевнена, що проти одного ліча навіть сотня звичайних некромантів нічого не зробить. Власне, з ними навіть маги інших шкіл зв'язуватися побоювалися, вважаючи за краще замикати в часово-просторових петлях і не підходити близько.

— Та він нешкідливий. Дядько в нього з гранатомета вистрілив, тепер ця пакість роздавленого слоном таргана нагадує. А від сіті сили одні дірки та уривки залишилися.